Дефіцит... робочих рук
Особливу вдячність і високе визнання «батьків» Хмельницького одержали 24 громадянина і громадянки, названі кращими за професіями. Серед них — продавець, пекар, архітектор, вихователь дошкільного закладу, тренер-викладач, пожежник і лікар, дільничний інспектор міліції, прибиральниця вулиць і підприємець... Урочиста церемонія нагородження ударників змагання відбулася під час святкування Дня міста.
«Місто ринків» віддало належне всім, хто успішно перекваліфікувався з оператора верстата з програмним управлінням, токаря, фрезерувальника, шліфувальника, інженера на крамарів і на тих, хто їх обслуговує. А про представників «забутих» професій згадали одного з останніх днів листопада на засіданні міськвиконкому, коли окремим пунктом ухвалили: «Керівникам промислових підприємств міста активізувати роботу по залученню інвестицій з метою відновлення і стабілізації виробництва». Тоді ж всi, хто зобов’язаний «активізувати роботу», заявили «хором», що гостро бракує кадрів так званих масових робітничих професій. І це відповідає дійсності. Хоча й на відміну від таких «гігантів соціндустрії», як «Катіон», «Нева», молзавод, що давно припинили свою дiяльнiсть, продовжують працювати «Укрелектроапарат», ВАТ «АК АДВІС» і ще деякі заводи.
«Прийняли б хоч і сьогодні 37 токарів, 31 електрогазозварника, 4 слюсарів з механоскладальних робіт, 12 фрезерувальників», — повідомила «Дню» завідувачка відділу міського Центру зайнятості Людмила Євдокимова. І ще, каже, прийняли б шліфувальників, операторів верстатів з числовим програмним управлінням, слюсарів-електромонтажників, пресувальників виробів з пластмаси... Із 5467 громадян, які з початку цього року звернулися на «біржу праці», таких фахівців бракує. Є попит, та пропозиції немає.
«ВАТ «АК АДВІС» заявив про гостру потребу у фрезерувальниках і токарях. Відправили туди 18 безробітних, з яких лише чотири працевлаштувалися. Одні, як виявилося, не відповідають вимогам компанії, а iншi самі відмовилися — зарплата, умови праці їх там не влаштовують. І так — на кожному заводі», — продовжила Людмила Євдокимова.
«Аби «зробити» токаря чи інструментальника високого розряду, треба років сім», — говорить заступник міського голови Хмельницького Мар’ян Маєвський. Він знає, що каже. Сам починав кар’єру слюсарем-інструментальником на заводі «Темп», виріс до заступника директора. Там, на «Темпі», свого часу починав робітником, а потiм працював інженером і міський голова Микола Приступа.
Вони — другий рік при владі. Не могли, звісно ж, посприяти, аби у швидкісний спосіб «зробився» токар чи фрезерувальник високого розряду. Не стахановці ж. А яка ж то ситуація щодо «планових» строків?
«А ніяка, на жаль. У дев’ятьох професійно-технічних училищах міста вже геть забули, коли востаннє приймали і випускали як токарів, так і слюсарів-складальників, операторів верстатів з числовим програмним управлінням, представників інших масових професій у галузі машинобудування», — з сумом констатує завідувачка відділу Управління освіти та науки облдержадміністрації Антоніна Харчук.
Відтак згадала, що організатори освіти якось видали ліцензію тому ж таки заводові «Темп» (що став кузнею керівних кадрів міста). Для навчання тих фахівців, на яких ніде не вчать, відповідно до заводських потреб. Однак у сучасній історії підготовки кадрів, на жаль, не залишилося жодного сліду від отого ліцензування. Натомість сталося інше — адмінбудівлю «Темпу» зайняв ВНЗ, де молодому поколінню дають гуманітарну освіту.
Мовляв, процес спрямовано відповідно до задоволення внутрішніх потреб тих, хто прагне продовжити навчання. То чому ж геть засмучена Антоніна Харчук? Відповідає: «Наші ПТУ готові до організації підготовки кадрів для індустріального виробництва. Та кого ж учити, якщо немає бажаючих учитися на фрезерувальника чи на слюсаря-складальника? Не будуть же для одного чи двох-трьох групу відкривати...»
У групах — представники юного покоління, що планують стати продавцями, кухарками, перукарями, секретарками керівників і операторами комп’ютерного набору, бухгалтерами. Однак є питання: чи, бува, ота їхня наука не піде до лісу?.. «За дев’ять місяців цього року до Центру зайнятості звернулося 115 випускників профтехучилищ. З документами у кишені про те, що стали кухарками, секретарками керівників, продавцями, страховими агентами, — заявляє завідувачка відділу Центру зайнятості Людмила Євдокимова...
Минулого літа з усіх електроопор і ліхтарних стовпів, зі сторінок місцевої преси оголошення «брали за поли» випускників шкіл: приходьте на бухгалтерів чи на секретарок учитися! Про натхненні трудові будні фрезерувальника жодне не «розповідало». Куди ж «пішла» правильна профорієнтація?
«Яка в місті середньостатистична зарплата по заводах? 478 гривень. Навіщо ж йому йти за прохідну, якщо знає, що на базарі більше заробляють», — філософічно мовить Мар’ян Маєвський. Він не каже, що цифра «478» виводиться із двох сотень гривень для того, хто біля верстата ще показує зразки ударної капіталістичної праці, і «дещо більшої» зарплати директора.
Одні виявляють «невсипущі турботи» про повне матеріальне задоволення осіб найманої праці, інші — про моральне заохочення. Залишається лише зробити правильний вибір.
На ринку праці міста — «перевиробництво» і гострий, як за соціалізму, дефіцит. У дев’ятьох ПТУ сподіваються лише на фінансування з Києва. Приватні ж «товчки» одержують від місцевої влади гроші для розширення і поглиблення справи «культурного обслуговування» городян і гостей міста.
«Від роботи 86 промислових підприємств надійшло податків та платежів до зведеного бюджету 39454,7 тисячі гривень, що становить 23,2 відсотка до загальних надходжень», — констатували на вищезгаданому засіданні міськвиконкому.
«То без води, то без електроенергії залишають наші ПТУ. За борги, звісно ж. Що тоді залишається робити? Беремо верстата й продаємо, аби розрахуватися за раніше спожиті ресурси», — розповідає завідувачка відділу Управління освіти та науки Антоніна Харчук.
Якщо наступного літа оголосять для випускників шкіл призов у токарі та фрезерувальники, то вже не буде «матеріально-технічної бази» для навчання. І вже є питання щодо того, хто ж наставлятиме майбутнього «майстра — золоті руки»...
«Батьки» міста послухали директорів — «червоних» та іншого кольору. Послухали й представників профтехосвіти. Ті звернули увагу на той не менш прикрий факт, що юне покоління не виявляє внутрішньої налаштованості до того, аби справжнім чином, завзято оволодівати масовими робітничими професіями. Що ж далі?
«Виникла необхідність зібратися за «круглим столом», усебічно обговорити питання. Потрібна програма «Хмельницький робітник», — вважає Антоніна Харчук.
Тяжко буде наздоганяти потяг...
