День подолання

Українські показники неоднозначні. З одного боку, це відсутність статистики відносно зайнятості інвалідів і, відповідно, чіткої картини рівня їхнього добробуту. За словами людей з особливими потребами, у нас працевлаштування інвалідів можливе лише номінально. Приватні і державні банки не прагнуть надавати кредити, а керівництво неспеціалізованих курсів підвищення кваліфікації у більшості своїй не поспішає брати до себе людей з фізичними патологіями. З другого боку, з кожним роком стає все більше організацій інвалідів, що займаються різними видами мистецтв — художників, поетів, співаків, і активніше стають спортивні об’єднання. Останнє підтверджує фізкультурно-спортивне свято, яке відбулося минулої неділі і було приурочене до міжнародного дня інваліда.

У спорткомплексі педуніверситету ім. Драгоманова зустріч футбольних команд «ДЦП» і «Ампутанти» відрізнялася від звичайного матчу лише тим, що час таймів було скорочено до 15 хвилин. Усе інше було справжнє — уболівальники, бажання перемогти, суддя і нагороди. А виступ театру глухих у перервах між футболом, баскетболом та естафетами, в яких брали участь діти, хворі на ДЦП, довів, що порушення слуху і мовлення абсолютно не заважає артистизму. І навіть навпаки — те, що у звичайному театрі було б сказано, тут зображають мімікою і жестами.

Голова фізкультурно-спортивного клубу для інвалідів «Прометей» Леонід Блоцький говорить, що клуб існує вже 14 років. З 300 його підопічними займається 8 тренерів у секціях і групах з волейболу, пауерліфтингу, плавання, легкої атлетики і загальної фізичної підготовки. А з тими, хто зовсім не може пересуватися, грають у шахи та шашки по телефону. Про досягнення клубу тут можуть говорити годинами. Наприклад, на всеукраїнських літніх спортивних іграх 1999 року штангіст Юрій Штефан виконав норматив «Майстер спорту», а вже наступного року встановив рекорд України у своїй ваговій категорії. Крім срібних і бронзових медалей на міжнародних змаганнях волейболісток з порушеннями слуху, у скриньці клубу зберігаються золоті нагороди української збірної з футболу серед інвалідів ДЦП чемпіонату Європи і світу 1998 року, всесвітніх ігор ДЦП-1999 і 2002. Крім цього, у «Прометеї» зараз займаються два майстри спорту України і три — міжнародного класу.

Життєва філософія спортсменів на колясках і протезах також чемпіонська. Сергій Кательников говорить, що про свої особливі потреби йому думати ніколи — спорт, спілкування з друзями, робота. Певний дискомфорт він і його соратники відчувають лише тоді, коли виходять на вулицю. Саме «бар’єрність» столичної архітектури, а не психологічні комплекси, примушує їх часом стримувати своє бажання діяти і продовжувати жити у затворництві. Щоб повноцінно виконувати свої обов’язки у нотаріальній конторі, пандуси у приміщенні Сергію Кательникову довелося робити самому.

Незважаючи на перманентні спалахи гніву з приводу непристосованості вулиць до пересування ними інвалідів-колясочникiв без сторонньої допомоги, з роками ситуація зовсім не змінюється, хоч закон «Про соціальний захист інвалідів» це передбачає. Аналіз серії масового житлового будівництва, проведений кандидатом архітектури Людмилою Бармашиною, показав: практично у кожному житловому будинку є істотний перепад між рівнем землі, тамбура і першого поверху, який не згладжується пандусами. Немає їх і на більшості центральних вулиць міста, у кінотеатрах, театрах і магазинах.