Десять років переосмислення

Знаменитий французький філософ-просвітник XVIII століття Дені Дідро називав розумну книжку «схованкою і порятунком для людської думки», уточнюючи при цьому, що «люди перестають мислити, коли вони перестають читати». А його молодший сучасник, наш геніальний співвітчизник Григорій Сковорода, порівнював «чудесну книгу» із «зерном духовним», яке дає з плином часу багатющі плоди — звісно, за умови, якщо це зерно зростить працьовитий та вдумливий читач.

Зараз, через 10 років після того, як побачила світ (у вересні 2002-го) перша ластівка з «Бібліотеки газети «День» — «Україна Incognita» — можна вже з певної часової відстані, зберігаючи тверезий (ба навіть конструктивно-критичний) підхід, оцінити роль цього видання (у редакції «Дня» книжку-ювіляра ласкаво називають «бабусею» видавничої серії) і в творчій історії газети, і в згуртуванні українського суспільства на засадах спільних цінностей (ось це і є найголовнішим). Звичайно ж, «Україна Incognita» не позбавлена того, що зараз може й мусить бути визнано недосконалим; проте ця книжка, поза сумнівом, з честю виконала свою місію — створити ѓрунт (або, якщо завгодно, розчистити майданчик) для інтелектуального переосмислення України в усіх її духовно-часових вимірах: в минулому (починаючи з найдавнішого), але також і в теперішньому, і в майбутньому, зберігаючи при цьому цілісність Українського світу. Отже, згадуючи образний вислів Сковороди (а ще він порівнював людський і фізичний світ із «відкритою книгою», яку треба усе життя вчитись читати), можна підсумувати: наша перша ластівка стала тим зернятком, з якого зросли 12 наступних книжок серії «Бібліотека газети «День» (від другої «Дві Русі» — до цьогорічної «Бронебійна публіцистика»), вона витримала за ці роки 6 перевидань (!) загальним накладом 12 900 примірників. І що не менш важливо — вона згуртувала коло однодумців, повела їх за собою.

Саме ці однодумці, котрі допоможуть не погоджуватися в багатьох конкретних моментах, але єдині в головному — Україна буде лише тоді, коли ми відродимо нашу національну ідентичність та історичну пам’ять, — зібрались 24 грудня на зустріч у книгарні «Є». Для нас, журналістів та авторів «Дня», святковий ювілей книжки став приводом вийти в люди і з висоти десятиріччя разом із читачами «звірити годинники», проаналізувавши, чи було вирішено проблеми (зокрема ті, про які писала «Україна Incognita») за ці роки. А також — з’ясувати рівень нашого загального Українського контексту: в якому духовному світі ми зараз знаходимося? І чим завершилася основна «битва за ідентичність», яка, власне, і спричинила появу книжки і про яку стільки говорили 10 років тому?

Модератором заходу був професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимир ПАНЧЕНКО — людина, яка мала безпосереднє відношення до виникнення задуму книжки і до його реалізації (Володимир Євгенович — один з укладачів видання). З його легкої руки на зустрічі панувала дружня, неофіційна і ділова атмосфера, що тільки сприяло відвертій розмові.

Відкриваючи зустріч, професор Володимир Панченко наголосив на тому, що газета «День» йшла до цього проекту цілком закономірно і не один рік. Творчий колектив на чолі з головним редактором Ларисою ІВШИНОЮ місяць за місяцем, рік за роком дедалі продуманіше прагнув виконати своє головне завдання — пробудити історичну свідомість громадян, зацікавити людей історією. Тут щасливо зустрілися дві споріднені ініціативи: як самого видання, так і, з іншого боку, ініціатива читачів, так би мовити, нашого «посполитого люду», який здавна збирав і систематизував окремі цікаві матеріали газети на історичну тематику (у вигляді вирізок), а з появою «України Incognita» здобув зовсім інші можливості.

Модератор зустрічі запропонував своєрідний сценарій її проведення: він заздалегідь підготував запитання до вчених-істориків, котрі були авторами статей, включених до «України Incognita» (і не тільки до авторів). Так, перш ніж розпочав свій виступ постійний автор «Дня», доктор історичних наук, професор Юрій ШАПОВАЛ (його розвідка «Повелительная необходимость» запам’яталася багатьом читачам книжки), Володимир Панченко попросив його пояснити присутнім, чому ми так важко прощаємось із радянським та імперським минулим. На думку Юрія Івановича, справа в тому, що в нашій державі зовсім відсутня політика пам’яті — і це несе основну небезпеку. Ми, зазначив учений, очевидно, є нацією, яка сама про себе створює страшенну кількість легенд і міфів, що, безумовно, дається взнаки і в політиці, і в духовному житті. Зокрема, і український політичний клас, мабуть, геть заплутавшись у світоглядному сенсі, не знає і не розуміє, кого ж, власне, (і задля чого) він представляє. Тим більшої ваги, підкреслив пан Шаповал, набирає в цих умовах те, що робить «День». А особливо значущою є здатність газети полемізувати силою аргументів, а не «силою» емоційно забарвленого тону — унікальна в нашій пресі здатність. «Зокрема, і з цієї причини я вірю, що розум, хай і не швидко, таки запанує в свідомості нашого суспільства», — підсумував свій виступ Юрій Шаповал.

Один із провідних українських соціологів, професор Євген ГОЛОВАХА говорив про цікавий, повчальний парадокс. «Дивно, — відзначив науковець — я, здається, непогано знаю історію Давнього Сходу, середніх віків (а я давно вже зробив для себе такий висновок: соціолог не може жити без історії!), але саме після прочитання книжки «Україна Incognita» спіймав себе на думці, що лише зараз відкриваю для себе певні сторінки історії своєї Вітчизни — України. А що, власне, це означає? Це означає, що ми всі маємо робити ту справу, що робить «День». Позиція газети, за словами Євгена Головахи, висококультурна, політично і національно поміркована, хоч я знаю певне коло читачів зі Сходу та Півдня України, котрі цієї позиції не поділяють. Втім, випливає лиш одне: «День», і саме він, покликаний створити діалог між Заходом і Сходом держави, виходячи не на те чи інше коло читачів, а на всю країну. У відповідь професор Панченко зауважив, що діалог обов’язково має бути, навіть з тими, з ким не дуже хотілося б дискутувати, і навів цікавий приклад такого змістовного діалогу на шпальтах «Дня» (за участю одеського науковця Олександра Музичка та львівського історика Ярослава Грицака).

Ще один із авторів книжки, доктор історичних наук, професор Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ назвав газету «День» «нашою справжньою трибуною», де вчені-гуманітарії, громадські та політичні діячі, небайдужі читачі можуть вільно висловлювати свої погляди. Ми сьогодні, зазначив Станіслав Владиславович, говоримо передовсім про системно продуману книжку кращих історичних публікацій «Дня», а не суто про саму газету. Правду кажучи, газета, як правило, — це одноденка, а тут ми маємо прекрасний, чудовий приклад довгого життя! «День», вів далі професор Кульчицький, — це газета для інтелектуалів, і саме в цьому її вартість. Наші інтелектуали, на думку історика, поступаються за «якістю» російським колегам, бо якщо в 1920-ті роки ми в Україні мали світового рівня творців, то потім нашу інтелігенцію 25 років били «по голові», а за часів Хрущова і пізніше цю багатостраждальну інтелігенцію почали забирати в Москву. А хто, власне, залишився тут? (Треба, заради справедливості, зазначити, що ця частина виступу Станіслава Кульчицького викликала полеміку в залі.) Отже, резюмував промовець, ми ще не знаємо, в якій глибокій ямі ми були раніше. І тим значущішою є тут роль «Дня». «Люди живуть, помирають — але духовний спадок залишається. Газета «День» створила вже свій певний спадок, має чітко окреслений напрямок — не націоналістичний, а державницький. І це дуже добре. Так, на Сході є читачі, котрі вважають «День» однобічним, проте, я думаю, значна частина серед них — випускники радянської школи», — підсумував професор Кульчицький свій виступ.

І, звісно ж, учасники зустрічі уважно вислухали звернені до них слова головного редактора «Дня» Лариси ІВШИНОЇ. «Ця книжка, — підкреслила Лариса Олексіївна, — цінна тим, що вона переконливо доводить: наші духовні цінності не занепали, як зараз часто стверджують, і вони не повинні занепасти. Нам потрібно більше своєрідних «магнітів», які б притягували та концентрували все те якісне, що хаотично розсіяне в українському суспільстві. Моя улюблена книжка «Україна Incognita», до якої постійно звертаюсь, і яку ми називаємо «бабусею» нашої Бібліотеки, — якраз і стала таким «магнітом» для багатьох істориків. Сьогодні кажуть, що історію не потрібно переписувати. На мою думку, її потрібно спочатку передумувати, а потім вже переписувати, адже кожен час вимагає уточненої форми, більш виражених акцентів. І цим ми займаємося. Свідчення системної роботи — до цієї нашої «бабусі» через десять років долучилася «Бронебійна публіцистика» як найбільш логічне продовження дискусії, яка триває між нашими авторами протягом цих років».

Останні 20 років нашої історії, зауважила Лариса Івшина, показали: ми недостатньо серйозно засвоїли досвід поразки ХХ століття, зокрема доби УНР. А не можна забувати, що Україну завжди тримала «на плаву» історична пам’ять! При цьому потрібно усвідомити одну просту, важливу річ: «етнографічний», «фольклорний» націоналізм не вирішить українських проблем — необхідно «копати» глибше, йти до джерел. Ми в «Дні» всі ці роки виходили саме з цього — тому закономірним підсумком творчої еволюції став вихід «Бронебійної публіцистики» — останнього на сьогодні видання нашої серії, де зібрано кращі зразки українського публіцистичного мистецтва ХІХ—ХХ століть, від Миколи Костомарова до Василя Стуса.

«Поза сумнівом, атмосфера у суспільстві не сприяє «інтелектуальним токам», — визнала головний редактор «Дня». — Але чи означає це, що не треба «пробиватися крізь кучугури»? Ні! Ми в «Дні» зберігаємо вартість нашого гасла: жодного шансу деградації! Я іноді уявляю собі суть нашої історичної «хвороби». Велика країна з великою історією на певному етапі вирішила вдати («прикинутися») що вона зовсім не є великою — може, країна трохи «втомилася», і в цьому корінь проблеми... І ось книжки «Дня» є, на мою думку, добрими ліками від цієї втоми. Шість перевидань «України Incognita» свідчать, що правильно розказані історії про нас самих ще не втамували спрагу українців. Отож, нам потрібна нова планка в нашій творчій праці, новий рівень інтелектуальної чесності. І якщо домінуючий настрій свободи та людської гідності перетвориться на, образно кажучи, «легке повітря» над суспільством — таке суспільство стане нездоланним. Хочеться щиро подякувати усім тим, хто вірить: українська історія в чесних руках зробить свою справу».

***

Хочеться вірити, що шлях до умів і сердець читачів як книжки-ювіляра, так і видавничої серії «Дня» у цілому ще тільки розпочинають долати тисячі й тисячі наших співгромадян. І на цьому шляху буде перекинуто «місток» між науковим та масовим знанням; про те, що книжки «Дня» вже зараз ефективно роблять це, говорить модератор зустрічі, професор Володимир Панченко. І тоді оце зернятко — книжка «Україна Incognita» — ще зростить щедрі й цілющі плоди.

ВРАЖЕННЯ

Катерина ФЕДОРЕНКО, директор мережі ТОВ «Книгарня «Є»:

«Ювілей видання «Україна Incognita» у столичній книгарні «Є» пройшов успішно. Це ми бачили з кількості людей, які, попри снігову заметіль, завітали на зустріч, з їхніх щирих вражень та побажань, рівня дискусії. Інакше й не могло бути, адже наш постачальник ПрАТ «Українська прес-група» (газета «День») — один із кращих партнерів, з яким працюємо фактично із моменту створення мережі книгарень. Приємно співпрацювати з видавцями, які створюють якісні і водночас цікаві книжки. Вдвічі приємніше — якщо ці книжки швидко розкуповують. Зізнаюсь, що продавці зазвичай побоюються новинок, бо не знають, як вони продаватимуться. Але у випадку із виданнями «Дня», щойно книжки потрапляли у продаж, їх, як правило, швидко розкуповують, і знову потрібно дозамовляти. Наприклад, минулого року на Львівському форумі видавців «Сила м’якого знака» просто нечувано «вибухнула». Це була така популярна книжкова новинка, що покупці буквально «полювали» на неї. У результаті видання досить тривалий час перебувало в «топ-20» українських книжок, які найкраще продаються.

Наші постійні покупці традиційно цікавляться книжковими новинками від «Дня». Буває, у нас ще немає книжки в продажу, а вони телефонують і кажуть, що, наприклад «Бронебійна публіцистика», вже вийшла друком. Запитують: чому ще не продаєте? Сьогоднішньої ювілярки «Україна Incognita», зізнаюсь, в продажу вже немає. Але інші книжки читачі можуть придбати у нас в зручний для них час».

Оксана ЛЕВКОВА, директор Усеукраїнської громадської організації «Громадський рух «Не будь байдужим!», читачка «Дня»:

«Мені дуже імпонує те, що «День» не боїться висвітлювати гострі проблеми, пов’язані з мовою, культурою, історією, займаючи при цьому державницькі позиції. Передовсім це заслуга головного редактора газети Лариси Івшиної. Переконана, що якби вона не здійснила величезного пласту роботи, що робить щоденно, а просто сказала фразу: «Перш ніж будувати в Україні Бі-Бі-Сі, потрібно збудувати «Британію», це вже було б дуже серйозним внеском в адекватне оцінювання того, що відбувається в країні. А за її плечима — щоденна інтелектуальна газета та десятки історичних науково-популярних книжок.

Сьогодні перед кожним українцем стоїть право вибору: або залишатися «хохлом», або бути свідомим громадянином своєї країни. Останнього можна досягти, зокрема, і читаючи «День» та його видавничі проекти. Книжки із Бібліотеки «Дня» не просто якісно інформують суспільство, а спонукають людей думати про те, що кожен особисто може зробити, щоб змінити ситуацію в країні на краще. Гадаю, що для початку можна передплатити «День» та перечитати Бібліотеку газети. Адже цей якісний інформаційний продукт дає вагому підказку про те, як діяти та що терміново необхідно зробити».

Володимир В’ЯТРОВИЧ, кандидат історичних наук:

«Якщо згадати нашу історію десятилітньої давнини, то в українських книгарнях історичної літератури було в рази менше, ніж сьогодні, а серед неї науково-популярні книжки були взагалі непомітними. По суті, «Україна Incognita» стала однією із перших книжок, на сторінках якої виступили солідні науковці, але загальнозрозумілою мовою. Сьогодні лише в книгарні «Є» можна знайти кілька десятків науково-популярних видань на історичну тематику, що є «містком» між академіками та суспільством. Але варто пам’ятати, що саме «День» став законодавцем моди на якісну історичну літературу. Ми сьогодні святкуємо не просто ювілей однієї книжки, ми відзначаємо початок інтелектуального явища, яке з однієї книжки переросло в кільканадцять якісних видань та однойменний сайт. Узагалі газета «День» посідає державницькі позиції, відповідно, усі проблеми, які вона порушує, теж стосуються нашої держави. Але справа в тому, що не все наше суспільство готове сприймати Україну як державу. «День» — один із небагатьох українських майданчиків для якісних суспільно-політичних та історичних дискусій, якими інтелектуали намагаються виправити ці проблеми. Насамперед це стосується істориків, яких «День» спонукає виходити поза кола академічного гетто й намагатися говорити із суспільством зрозумілішою мовою».

Андрій КЛИМЕНКО, випускник Х Літньої школи журналістики «Дня», студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

«Україна Incognita» є тим видавничим проектом, який допомагає відчути, ким ми є насправді, яка наша реальна історія, чим можна пишатися і, відповідно, чому ми просто зобов’язані з оптимізмом дивитися в майбутнє. Переконаний, що такі проекти передовсім важливі для молодого покоління українців, які тільки шукають свій шлях у житті. Книжки «Дня» і, власне, сама газета вчать кожного українця в секторі своєї діяльності бути професіоналом — починаючи від студента чи молодого вчителя і закінчуючи прем’єр-міністром. «День» ніби говорить: якщо кожен якісно виконуватиме свою роботу, виходячи з державницьких позицій, у нас буде хороше майбутнє. А для цього, зокрема, потрібно вже сьогодні робити серйозні інтелектуальні інвестиції в самого себе. Однією з таких «інвестицій», безумовно, може бути «Україна Incognita».

Олександр НЕЧИПОРЕНКО , депутат Верховної Ради України І скликання, читач «Дня»:

«Ця зустріч дуже доречна не лише для людей мого покоління, а й для молоді, якої на зустрічі зібралося чимало. Дуже приємно бачити на власні очі тих журналістів, авторів «Дня», матеріали яких щоденно читаєш на сторінках газети.

У мене є всі книжки серії «Україна Incognita», які природно вписуються в мою велику бібліотеку україністики. Видання «Дня» є хорошим «місточком» від «сухої» академічної науки до зрозумілої широкого загалу думки. Під час зустрічі головний редактор «Дня» Лариса Івшина поставила слушне, як на мене, запитання: як кожен громадянин може долучитися до проектів газети, що взагалі одна людина може зробити для того, щоб зріс рівень суспільної свідомості? Моя відповідь така: навіть простим українцям підвести очі вгору й усвідомити, хто вони в цьому світі та яку країну разом можуть збудувати, допоможе газета «День». Наша біда в тому, що в багатьох сьогодні немає ще достатніх знань про те, що насправді відбувається в країні, у світі; що таке європейські цінності; яка наша історія. Здобути ці знання можна, зокрема, купуючи і читаючі «День». Я в цьому переконався вже давно».