Дім під зоряним небом
У Києві пройшов шостий кіно-відеофестиваль «Відкрита ніч»
Фестиваль «Відкрита ніч» хороший не так тим, що на ньому показують, як тим, як це відбувається. Всю програму так чи інакше можна буде подивитися восени на «Молодості»; а ось настільки концентрованого відчуття свята не зустрінеш, мабуть, ніде. Кіно з вечора до ранку на відкритій терасі, зоряне небо замість даху і опівнічний Андріївський узвіз внизу по схилу — такий антураж попошукати.
Тут, звичайно, той варіант, коли важливі не так призи, як участь. Фестиваль має дійсно добру вдачу — червневій ночі розлиття жовчi протипоказане. Батько-фундатор Михайло Ільєнко готує призи про запас, подрiбнює конкурс на понад десяток номінацій, причому окремі нагороди передбачено для професіоналів і окремі — для студентів. Резони всім відомі — знімати щось вдале хоч на відео, хоч на кіноплівку за нинішніх умов — справа, що межує з героїзмом. Тому ніхто, з хоч трохи обдарованих фільммейкерів, не повинен піти скривдженим.
У професійній частині був єдиний, безперечний фаворит як щодо кількості, так і щодо якості. Сергій Маслобойщиков подав на конкурс три(!) картини — неігрові «Дві родини» і «Lider» та повнометражну «Шум вітру». У першому випадкові питання з переможцем вирішилося саме собою, колізія виникала лише між експериментальністю «Двох родин» (дослідження стосунків двох шляхетських родів — Тарковських і Тобілевичів) і дещо театралізованим реалізмом «Lідеr’а». «Дві родини» виглядали краще в кінематографічному плані. Режисер зумів поєднати свої знахідки з кадрами з фільмів Довженка і Тарковського в єдину візуальну тканину, образно насичену, що вражає саме майстерним освоєнням чужого, могутнього матеріалу і чудовим вбудовуванням його в контекст картини. Все ж, журі віддало перевагу словесним парадоксам великого сценографа Даніїла Лідера, підкріпленим вивіреними кадрами Маслобойщикова. Приз у категорії неігрового професійного кіно дістала відеострічка «Lider». «Шум вітру» зібрав, цілком закономірно, ще більший урожай — приз у конкурсі «Прем’єра одного кадру», приз операторові Богдану Вержбицькому, спеціальна нагорода композиторові фільму Юхиму Гофману навпіл iз Володимиром Губою (документальна стрічка «Катерина Білокур. Послання»). Нарешті, за сукупністю досягнень, — кращим режисером-професіоналом визнали Маслобойщикова.
Певну конкуренцію «Шумові вітру» в ігровій професійній номінації склала короткометражка «Обережно! Пофарбовано!». Основна перевага останньої роботи молодого режисера Сергія Наталушка — виразна, завершена драматургія. Історія про полотно, яке чарівним чином надихає людей, які загубилися в житті на творчість, в фільмі виконано зворушливо й дотепно (чимала заслуга в цьому правильно підібраного акторського складу, де виділяється насамперед Віталій Лінецький).
Не було інтриги в конкурсі студентів-аніматорів. З чотирьох робіт на першість всерйоз претендували лише «Зяблики та інші» Анатолія Лавренишина. Оригінально намальований і смішний «мультик» отримав приз як краща кіноанімація; кращим мультфільмом на відео стала жаліслива «І це все про неї» (режисер — Марина Касавіна). Інші роботи було виконано дуже вже по-учнівському, їх комп’ютерне походження явно прочитувалося.
Мабуть, найгостріша конкуренція розгорнулася в номінації «студентський ігровий фільм», що не могло не радувати — юні інститутські обдарування знімають, незважаючи ні на що. Часто це, звичайно, виливається в незрозумілі, з каламутним зображенням, поганим звуком і любительською режисурою картинки, які справно поповнюють архів кінофакультету. Але, все ж, iз шести претендентів, як мінімум, три були чимось та й примітні — чи то ефектно розказаною історією, чи то парою хороших ракурсів, чи то старанним виконанням. Спеціальний приз «За кисло-солодку політкоректність» дістало п’ятихвилинне відео «Карамелька» (режисер — Олена Маришкіна). Спосіб стабілізації стосунків iз дуже балакучою супутницею життя — за допомогою карамельки — втілено не без розчулення і навіть певної сентиментальності, властивої, скоріше, добротному радянському кіно.
За звання кращого змагалися «Романс» (режисер — Наталя Скрипка) і «Глибокий колодязь» (Роман Бондарчук). Переміг перший — як більш чітко, без надмірностей виконаний. У трьох хвилинах тут умістилася ціла новела — кишеньковий злодій краде гаманець, знаходить там лише дрібну купюру, кидає її вуличній скрипальці, але, коли гроші намагається привласнити інший злодюжка, кишеньковий злодій повертає їх музикантці. Зроблено ритмічно й точно, знято класно, — оператора фільму Андрія Посонського також визнано кращим.
У «Глибокого колодязя» були свої переваги — більш витіюватий сюжет, а, головне, дуже рідкісне не лише в наших студентів, але й узагалі у вітчизняному кіно вміння створювати напружену атмосферу в фільмі. Руйнування буття родинної пари, яка провадить нехитре життя на лоні природи, інтерпретовано як катастрофу, і екологічну, і психологічну. Причому, що важливо, — за допомогою вміло знайдених прийомів відсторонення. Нам не показують, як родина, що втратила свій дім на березі, облаштовується на новому місці, серед міста, в багатоповерхівках — просто на екрані з’являється знімальна група з камерою, що бере інтерв’ю у мешканців цих багатоповерхівок, реальних немолодих жінок. І з їхнiх відповідей стає більш ніж зрозуміло, де тепер доведеться жити молодій родині. Взагалі, варто зазначити, що режисер користується дуже простими засобами — дощ, обличчя, що раптово з’являється у вікні, і подібне — але застосовує їх настільки впевнено, що вони впливають на глядача незалежно від міри його, глядача, професійної ангажованості, чи то буде критик, чи рядова особа в залі.
Що ж до самих глядачів, то призом своїх уподобань вони розпорядилися передбачувано, проголосувавши за «Зябликів» і студентський ігровий фільм «Кому не спиться в глупу ніч» (режисер Володимир Дощук). У цьому випадкові прірва між критиком і «просто публікою» ввижається особливо глибокою. Бо критикові дуже складно зрозуміти, кого, при здоровому глузді і добрій пам’яті, можуть смішити сальні жартики, на яких фільм Дощука побудовано. Очевидно, критик страшенно далекий від народу.
Загалом, «Відкрита ніч» своїм Шостим дублем довела своє добре здоров’я і прагнення до довгого життя. Наполовину студентська, наполовину «доросла», вона завжди буде забезпечена претендентами на її нагороди і завзятою боротьбою між ними. І головне — завжди буде свято. Тому що завжди будуть — Андріївський узвіз, зоряне небо, теплий літній вітер і ранній червневий світанок.