Для світової спадщини — ні п’яді землі!
«Одеса має всі шанси потрапити до списків світової спадщини ЮНЕСКО» — такого висновку дійшла експертна комісія цієї міжнародної організації на науково-практичному семінарі, що відбувся в Одесі. На заході визначали межі історичного ареалу міста та критерії його номінації до списків всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щоправда, при цьому експерти робили істотне й актуальне не тільки для Одеси застереження: якщо міська влада навчиться поважати закон і припинить архітектурну вакханалію в історичному центрі.
Ідея номінувати історичний центр Одеси до списків світової спадщини народилася ще наприкінці 90-х років у стінах управління охорони пам’яток та історичної спадщини обладміністрації. У 1999 році ідею підтримав Президент України. Вийшов спеціальний указ, а Кабінет Міністрів отримав вказівку підготувати пакет документів, що потрібні для номінації в ЮНЕСКО. Сьогодні в Україні до шедеврів світової спадщини зараховано лише історичний центр Львова та два архітектурні ансамблі в Києві — Софійський собор і Києво-Печерська лавра. А цінність Одеси, на думку фахівців, полягає не стільки в її архітектурі, скільки в унікальному етнокультурному середовищі вільного міста, що позначилося на його формуванні та забудові. Завдяки природній багатонаціональності міста-порту, а так само режиму «Порто Франко» або, як тепер кажуть, вільно-економічної зони, тут з’явився неповторний архітектурний симбіоз різних культур. Одеса ввібрала в себе риси всіх світових столиць, втіливши їх у мініатюрі. За істинно європейськими фасадами її центральних вулиць донині ховаються двори суто східної споруди. Знамениті одеські дворики, які за 200 років історії ввібрали колорит усіх своїх різноплемінних мешканців. Саме це легендарне історичне середовище одесити і хочуть номінувати в ЮНЕСКО, зберігши тим самим для нащадків. У Європі до цієї ідеї поставилися з великою цікавістю.
А от у міській думі Одеси до ідеї номінації підійшли насторожено. Зі слів начальника міського управління охорони пам’яток Анатолія Мартиненка, номінація в ЮНЕСКО може обернутися для міста цілою низкою проблем. Новий генеральний план розвитку міста, який мали винести на суд громадськості до кінця року, передбачає встановлення кордонів історичного ареалу в центральній його частині, введення особливих охоронних режимів господарської діяльності на його території, а так само історичну й архітектурно-містобудівну інвентаризацію всіх будівель і споруд. «Розробники Генплану передбачають особливий режим реабілітації та збереження історичних пам’яток, — розповідає Анатолій Мартиненко. — Сьогодні третина будівель у центрі міста перебуває в напівзруйнованому стані. А ЮНЕСКО цікавить не тільки питання автентичності, тобто первозданності об’єктів й історико-культурної цінності, а й питання їх збереження. І ось тут виникає питання забезпечення утримання пам’яток. За чий рахунок їх ремонтуватимуть і реставруватимуть? Адже не за рахунок жителів. Країна, яка презентує свої об’єкти в ЮНЕСКО, повинна забезпечити і їх утримання. Так роблять у всьому світі. А в нас номінували центр Львова, підфарбували його та облишили. Будинки розсипаються, а грошей на відновлення взяти нізвідки. ЮНЕСКО їх не дає. Отже, виникає питання ефективного власника для цих об’єктів».
Знайти вирішення цього життєво важливого для Одеси питання ось уже кілька років намагаються і в міській, і в обласнiй адміністраціях. Хоча підходи їх суттєво розходяться.
До сфери уваги обласного управління охорони пам’яток потрапили здебільшого історичні будівлі, які перебувають у власності профспілок. Яскравим прикладом «господарювання» профспілок може слугувати міський Палац студентів — колишній Селянський банк, побудований у 1914 році. Сьогодні тут розташувався міліцейський фонд «Захист», димні більярдні, кафе та кілька госпрозрахункових дитячих колективів. Кого в цьому приміщенні бачать найменше, то це самих студентів. Коли кілька місяців тому в обласному управлінні охорони пам’яток уперше заговорили про зміну власника Палацу студентів, зчинився галас. Мовляв, рятуйте, чиновники виживають культуру. Щось подібне відбувалося рік тому, коли передавали приватній фірмі іншу профспілкову будівлю центру культури «Україна». У минулому вона також належала банку, тільки Азовсько-Донському. Навколо неї також ходили з прапорами і вигуками: «Культуру гноблять!». Про стан будівлі може свідчити цікавий епізод із зарубіжними кінематографістами, які сходили ноги в пошуках непривітної, «військової» натури. Але опинившись в Одеському центрі української культури.., невимовно зраділи, оскільки він цілком підпадав під авторські вимоги до «військової» натури. Знадобилося понад десять років незалежності, щоб факт неспроможності громадських організацій, яким свого часу влада довірила в користування пам’ятки архітектури, став очевидним. Щоб зрозуміти, що ремонтувати й утримувати таку махину може тільки великий інвестор. Не менш великий, ніж той, хто їх сто років тому побудував.
«Ми насамперед зацікавлені в збереженні історичних пам’яток, — каже начальник обласного управління охорони пам’яток Наталія Штербуль. — На жаль, місто має комерційні програми, які йдуть урозріз з ідеєю збереження історичної спадщини. Звісно, Одесу не можна накрити ковпаком і зупинити в розвитку. Але треба шукати розумний баланс інтересів. Вторгнення в історичне середовище має бути вкрай делікатним».
Міські структури благородну місію охорони пам’яток розуміють дещо інакше. Мерія міста кілька років тому ухвалила рішення про реконструкцію центральної Грецької площі. Кошти під цю широкомасштабну акцію виділили самі греки. За кілька років на старій площі виросли три скляні висотки. Їхні перші два поверхи прикривали, як фіговими листками, імітації старих стін. Але історичний вигляд площі змінився до невпізнання. Крім того, незатверджені в проекті та самовільно добудовані інвестором додаткові три поверхи будівлі в центрі площі повністю перекрили вид на відновлений Преображенський собор. «Дорога до храму для нашого мера тепер закрита», — жартують одесити. Додаткові поверхи було самовільно надбудовано і на житловій будівлі, котра стоїть упритул до Оперного театру. Нових господарів анітрохи не турбувало, що подібне свавілля може вплинути на підмурок насилу відремонтованого театру. Кульмінацією цієї архітектурної вакханалії повинні, за логікою міської влади, стати два шістнадцятиповерхові скляні близнюки, зведені на місці старих готелів «Великий Московський» і «Спартак» на Дерiбасівській. Проект нових висотних готелів розробив на замовлення інвестора іспанський архітектор, і він пройшов попередній перегляд у міськвиконкомі. Якщо, боронь Боже, його реалізують, ідею номінації центра міста до списків ЮНЕСКО можна вважати похованою. Цю думку озвучила й експертна комiсiя ЮНЕСКО: «У нас склалося таке враження, що політику в Одесі диктують інвестори. А її бургомістр (міський голова) зовсім не піклується про майбутнє. Туристи не поїдуть дивитися на ваші висотки. Їх цікавить історичне минуле Одеси. Але у вашому місті надто фривольно поводяться із законодавством. А правила ЮНЕСКО вельми суворі та не допускають жодних свавільних втручань в історичне середовище, що перебуває під охороною». Ось він, найголовніший момент! Отже, якщо Одеса ввійде до списків ЮНЕСКО, питаннями збереження історичного ареалу міста займатиметься не лише мерія міста, а й міжнародна громадськість. Будь-яке будівництво тут доведеться узгоджувати з міжнародними експертами. А вони не схильні допускати жодного свавілля інвесторів. Загалом, контроль над старою і найдохiднішою частиною міста для міських чиновників неминуче виявиться втрачений. Тому чекати режиму сприяння для цієї ідеї не випадає.
А тепер спробуймо розібратися, які вигоди в разі номінації отримує Одеса. Перша і найважливіша — різке збільшення кількості зарубіжних туристів. Оскільки об’єкти ЮНЕСКО незмінно фігурують у всіх туристичних довідниках і маршрутах. Сьогодні Одеська область є одним із основних лідерів туристичної індустрії країни. На її території зосереджено понад 800 туристичних об’єктів: санаторіїв, баз відпочинку, готелів, які тільки минулого року відвідали близько 720 тисяч туристів. «Ми постійно проводимо опитування туристів, переважно круїзних лайнерів, — розповідає начальник обласного управління з питань туризму і курортів Дмитро Заболотний. — Усі вони одноголосно стверджують, що Одеса — це перлина чорноморського туризму. Але при цьому не можуть зрозуміти, чому, маючи таку багату історичну спадщину, в нас такі дороги. Це, мабуть, одна з основних проблем розвитку туристичної інфраструктури регіону». Високий рейтинг Одеси на туристичному ринку відзначають і туроператори. На їхню думку, номінація в ЮНЕСКО дозволить істотно підвищити престиж і доходи міста. «Але якщо вигляд старого міста змінюватиметься, якщо замість старих будівель з’являться новобудови, боюся, враження туристів уже не будуть такими яскравими», — зауважив заступник директора однієї з турфірм.
Можна скільки завгодно стверджувати: «Одеса — центр туризму», але від цього вона на нього не перетвориться. Від того, за чиїм сценарієм розвиватиметься місто протягом найближчих кількох років, залежить усе його майбутнє. У льотчиків є таке поняття — «точка повернення»: бензину в баку залишається лише на дорогу назад і ще є шанс повернутися на свій аеродром. Але якщо залетіти за цю точку, шанс повернутися на свій аеродром втрачений. Архітектурна вакханалія, яка сьогодні відбувається в Одесі, може завести місто за цю «точку повернення»...
