Довге повернення Кузьми Дерев’янка

Нещодавно Президент Віктор Ющенко своїм указом присвоїв звання Героя України, з удостоєнням ордену «Золота Зірка», генерал-лейтенанту Кузьмі ДЕРЕВ’ЯНКУ (посмертно). Його відзначено «за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни 1939—1945 років, визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міждержавних відносин».

Генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко (1904 — 1954 рр.) — видатний воєначальник, один із найосвіченіших військових свого часу. Співвітчизники усі ці роки — після війни і аж до тепер могли гордитися українцем, чий підпис від імені Радянського Верховного Головнокомандування стояв на Акті капітуляції Японії. Фактично, підписанням цього документу 2 вересня 1945 року було завершено Другу світову війну.

Народився на Черкащині. Навчався у Київській військовій школі, Харківській школі червоних старшин імені ВУЦВК, Московській військовій академії ім. Фрунзе. Був заступником начальника розвідвідділу Прибалтійського військового округу. З початком Великої Вітчизняної війни — начальник розвідвідділу Північно-Західного фронту, пізніше — начальник штабу 53-ї, 57-ї армії... Брав участь у Курській битві, у битві за Дніпро, звільненні Харкова, Будапешта і Відня...

З проханням прокоментувати це відзначення, «День» звернувся до доктора історичних наук, професора Київського національного університету внутрішніх справ України Володимира ШЕВЧЕНКА. Володимир Федорович — автор одних із перших статей про Кузьму Дерев’янка. До речі, одна із них — «Забутий генерал» — вперше у 2002 році була опублікована у нашій газеті, а потім у 2003 увійшла у книжку із серії «Бібліотека газети «День» «Дві Русі»:

— Це легендарне прізвище пам’ятаю ще з дитинства. Я ходив у школу, коли підписували акт про капітуляцію Японії у Другій світовій війні. До рук мені потрапила газета за вересень 1945, де була поміщена його фотографія. Вже, будучи істориком, я почав цікавитися долею цього визначного полководця. З’ясувалося, що Кузьма Дерев’янко безпідставно забутий в Україні. В інших союзних країнах їхні громадяни, які підписали Акти капітуляції Німеччини та Японії (Г. Жуков в Росії, Д. Ейзенхауер та Д. Макартур в США, Д. де Тасіньї у Франції), вважаються національними героями, і, відповідно, до їх пам’яті ставляться з великою повагою. Впродовж шість років ми, зокрема Іван Дзюба, Борис Олійник, Микола Жулинський, Анатолій Чайковський, Юрій Шаповал та інші історики й громадські діячі, писали звернення до українських президентів з проханням відзначити славетного українця. І аж тепер справедливість перемогла. До речі, ми подавали і прохання назвати одну із вулиць його ім’ям, а також один із військових навчальних закладів. Це, очевидно, попереду.

Окремо хочу подякувати «Дню» за постійний некон’юнктурний інтерес до історії. Як бачимо, це дає свої результати.