Дружба, нагороди й значення

Зараз у Росії триває бурхлива дискусія, викликана статтею Дмитра Медведєва «Росіє, вперед!». З найпримітнішими публікаціями ми ознайомлюємо наших читачів, справедливо, як нам здається, вважаючи, що переважній більшості українських громадян цікаво знати, що відбувається в сусідів. Тим паче, якщо сусіди оголосили «нову перебудову» й «прискорення». Проте слід зауважити, що знаходяться в Росії й скептики, які так прямо й заявляють (в інтернет-виданнях), ніяка, мовляв, це не модернізація, а звичайний неототалітаризм (і що, цікаво, їм дає підстави так думати?). Але хоч би як там було, хоче російське суспільство перебудовуватися — ми бажаємо їм успіху, взявся Дмитро Медведєв «викривати сталінізм» — не можна не вітати. Адже українці щиро хочуть товаришувати з сусідами. І добре, якщо в основі цього — спільність поглядів, якщо хочете, світоглядних. Це як максимум. Як мінімум — непогано, щоб у саме поняття «дружба» ми вкладали однакові значення. А саме з цим часом сутужно. Невипадково так зване українське питання — це завжди своєрідний тест для російських політиків, причому не лише тих, хто не приховує своїх великодержавних поглядів, а й тих, хто зараховує себе до демократів.

До речі, це ще й тест для оточення російського президента: що вони знають про Україну, а чого — ні. І, судячи з усього, знати не хочуть. Ну, наприклад. Нещодавно в Росії, напередодні Дня єдності, Дмитро Медведєв нагороджував іноземців, які «зробили великий внесок у зміцнення дружби з Росією». Орденом дружби були нагороджені принц Кентський Майкл Джордж Чарльз Франклін, колишній посол Ефіопії в Росії Касса Гебре Хівот, президент фонду «Пруська культурна спадщина» Герман Парцингер та інші. Отримали нагороду й троє українських громадян — глава комітету Верховної Ради з питань правосуддя Сергій Ківалов, виконавчий секретар громадсько-політичного об’єднання «Український форум» Георгій Крючков, депутат Верховної Ради Криму Сергій Цеков. Певна річ, це справа росіян — вирішувати кого нагороджувати. Але, погодьтеся, в українському контексті ці постаті виглядають дещо дивно — діючий політик (пам’ятаєте? «Ківалов підрахуй» — плакат, який, за розповідями Віктора Шендеровича, жахав російських телевізійників у зв’язку з незнанням української мови), колишній функціонер ЦК КПУ й звільнений віце-спікер, оскільки не відстоював інтереси... російської общини півострова. Узагалі, цей список, де принц сусідує з функціонером КПРС, іще раз демонструє «багатоликість» нашого сусіда. Звертаючись до Заходу, де Росія хоче бути визнаною рівною серед рівних, вона демонструє «людське обличчя», повертаючись до сусідів — виявляє щось абсолютно інше (два світи — два Шапіро, як писали в радянських викривальних фейлетонах).

Україна цікавиться життям Росії, більше того, добре його знає і, як нам здається, розуміє. Чого, на жаль, не скажеш про сусідів. Спрощений, поверхневий погляд, зокрема й наших російських колег, на Україну веде до розуміння, хто ж в Україні справжні друзі. Невипадково в оточенні Дмитра Медведєва не знайшлося нікого, хто б порадив нагородити, скажімо, Євгена Грицяка, який очолив Норильське повстання, разом з росіянами боровся проти сталінського режиму й про якого на шпальтах «Дня» розповів московський професор Ігор Чубайс, або вченого, письменника, який щиро переймається поглибленням діалогу наших культур, Івана Дзюбу, або актора Богдана Ступку...

Це нерозуміння призводить до того, що Росія і на виборах підтримує часто і для діалогу шукає в Україні не партнерів, яких поважають самі українці, а маріонеток. Дружба — це повага. Лише тоді вона набуває справжнього значення...

Олексій КУЛІГІН, викладач російської мови Одеського національного університету ім. І. Мечникова:

— Звичайно, нагорода російського президента «за великий внесок у зміцнення дружби з РФ» — це велика честь. За великим рахунком, закономірно, що цю нагороду отримав саме Ківалов. Він часто є організатором різних міжнародних заходів: симпозіумів, конференцій, круглих столів, де беруть участь і російські фахівці. За його участю організовуються двосторонні зустрічі представників юридичної науки двох країн. Приналежність Ківалова до Партії регіонів і його робота на посту голови Центрвиборчкому 2004 року роблять цю нагороду ще більш зрозумілою. З іншого боку, в засобах масової інформації дуже часто проходить інформація про темний бік діяльності ректора юридичної академії. Ківалов — особистість досить одіозна. Черговий орден для нього — це чергова нав’язлива демонстрація громадської значущості депутата. Ківалов падкий на такі речі. Для людини, яка керує ВНЗ, в якому стоїть йому ж пам’ятник, а лики святих у храмі його академії один до одного нагадують його власний вид і вид його дочки, — це нормально. Абсолютно зрозуміло, що нагородження Ківалова орденом пролобійоване його російськими партнерами. І тут річ навіть не в демонстрації значущості Ківалова для Росії, а піар-хід самого Сергія Васильовича.

Думається, не слід би такому орденові давати яскраво виражене політичне забарвлення і вручати його такій одіозній особистості. Але вирішує не Медведєв, який і поняття не має, хто такий Ківалов, а радники російського президента. Серед цих радників, ймовірно, є й бізнес-партнери Сергія Васильовича.

Ця нагорода повинна мати не політичний, а, все ж таки, культурний вимір. Є безліч інших людей, які в Одесі були б гідні отримати цей орден. Актори російського драматичного театру, наприклад. Чи Михайло Жванецький. Чи комік-трупа «Маски». Чи представники публіцистичного середовища. Той же письменник Сергій Ануфрієв.

Володимир ПРИТУЛА, керівник громадського комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Звичайно, громадяни України мають всі підстави гордитись нагородами не лише своєї, але й інших країн, але ж нагорода — це предмет, перш за все, власної честі й гідності, тому вона має бути дійсно заслуженою. З цього приводу останні нагороди, вручені деяким громадянам України президентом Росії Дмитрієм Медведєвим, викликають щонайменше подив і розчарування. Подив викликає рішення Росії нагородити серед кримчан саме Сергія Цекова, і саме в той момент, коли в Криму більшість депутатів Верховної Ради автономії звільнили його з посади віце-спікера саме за те, що він, як посланець в парламент від російської общини Криму, не виконував на належному рівні свій обов’язок належного захисту їх інтересів. Під час звільнення Цекова відзначалось, що в роботі він ініціативи не проявляв, інтереси росіян Криму не відстоював, використовував і посаду віце-спікера, і роль голови Російської общини Криму у власних інтересах. Наприклад, кримська преса писала, що замість відібрати кращих учнів для навчання в Московському університеті, Цеков запрошення кримчанам в МДУ просто продавав за великі гроші. Саме за незадовільну роботу його звільнили депутати, які представляють більшість кримчан. Отже, вручивши Цекову Орден Дружби, Медвєдєв дав зрозуміти, що діє він всупереч думці більшості кримчан. Очевидно, глава російської держави розуміє інтереси кримських росіян зовсім не так, як вони самі. Таким чином орден Цекову, — це, власне, не нагорода, а «втішний приз» за втрату посади, на якій він дискредитував і росіян Криму, і Росію. Може кримчани, які вважають, що Цеков нагороду не заслужив, просто не все знають, і в Цекова є інша діяльність, прихована від сторонніх очей, і знають про це тільки Цеков і Медведєв? З іншого боку, викликають теж щонайменше подив слова Цекова, які він сказав при отриманні нагороди. Він, громадянин України, який раніше говорив, що «День незалежності України — це не свято», тепер, отримуючи орден, заявив, що він «служить Росії», а також сказав, що «вже за життя нашого покоління відбудеться об’єднання Росії та України». Я вважаю, що ці слова і діяльність Цекова в Криму — підстава для реагування відповідних державних органів України, як заклик до порушення територіальної цілісності й безпеки власної держави, до того ж висловлений в присутності глави іншої держави. Якщо, наприклад, в Криму генерал Геннадій Москаль піднімає питання про заборону «Хізб-ут Тахрір» за те, що ця організація прагне до створення всесвітнього халіфату, і це трактується як заклик до порушення територіальної цілісності України, то і слова, і робота Сергія Цекова — це не тільки відвертий сепаратизм, але відверта діяльність на шкоду територіальній цілісності України, тим більше, що вона розцінюється Росією як цілком успішна, за що Цеков і нагороджений. Думаю, що це явно ще один недружній крок Росії стосовно України як партнера.

Петро КРАЛЮК, проректор Національного університету «Острозька академія», письменник:

— Звісно, похвально, що президент Росії Д.Медведєв нагородив панів С.Ківалова, Г.Крючкова та С.Цекова Орденом Дружби за нібито зміцнення російсько-українських зв’язків. Правда, «зміцнення» якось дивно виглядає. Бо всі названі панове, крім того, що люблять Росію, якось дивно ставляться до України і всього українського. Правда, чи тільки вони одні.