«Фабрика мрій» по-одеському

Одна з найстаріших кінофабрик Європи — Одеська кіностудія, відзначила свій 90-річний ювілей. Датою народження кіностудії вважається 23 травня 1919 року, коли комісар 41-ї червоноармійської дивізії віддав наказ про націоналізацію кінофабрики Харитонова, що існувала в місті з 1918 року.

Деякі дослідники стверджують, що за рік до братів Люмьєр кіно винайшов Йосиф Андрійович Тимченко, механік-самоучка Новоросійського (Одеського) університету. Свій апарат для показу рухомих фотографій (прообраз кіноапарата) він продемонстрував 9 січня 1894 року лікарям та дослідникам на їхньому IX з’їзді. Делегати з’їзду побачили «кіно», склавши при цьому протокол, де висловили пану Тимченку захоплення і вдячність за його оригінальну роботу. Про патент тоді ніхто не подумав.

Перша кінофабрика, що почала роботу в Одесі, називалася «Мирограф». А 1912 року одесити вже дивилися перший художній фільм — кримінальну драму «Одеські катакомби». 1917 року кінопідприємець Харитонов почав будувати на Малоросійському (Французькому) бульварі «фабрику кінематографічних картин».

Відтоді на Одеській кіностудії були зняті сотні фільмів. У біографію світового кінематографа Одеса вписана фільмом Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», що знімався в місті.

Біля входу до кіностудії — мармурова дошка з бронзовим барельєфом Олександра Довженка, встановлена 1964 року. На будівлі кінокомбінату встановлені інші меморіальні дошки: в пам’ять про Василя Шукшина (перша кінороль у фільмі «Два Федора»), Геннадія Збандута, директора кіностудії з 1964 по 1984 рік, Володимира Висоцького.

1967 року на Одеській кіностудії знятий фільм Станіслава Говорухіна «Вертикаль» з піснями та кінодебютом Володимира Висоцького. Через декілька місяців він зіграв тут свою першу головну кінороль — у Кіри Муратової у стрічці «Короткі зустрічі». 1979 року знову ж тут Висоцький зіграв, мабуть, головну в своїй біографії роль у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна». У студійному музеї і до нині один із найдорожчих експонатів — плащ і капелюх Гліба Жеглова. У 70-80-х роках за кількістю випущених фільмів одесити в першій трійці провідних кіностудій країни. 1978 року Георгій Юнгвальд-Хількевич знімає один із головних радянських блокбастерів — «Три мушкетери». 1979 року на екрани виходять «Пригоди Електроніка» режисера Костянтина Бромберга. Він же через три роки знімає кіномюзикл «Чародії», який мав величезний успіх у глядачів. Зараз про минулу славу нагадує лише музей кіностудії. Його директор Вадим Костроменко зазначає, що сьогодні підприємство переживає не найкращий період у своїй історії.

— Наша студія була стартовим майданчиком для багатьох кінематографістів, — розповідає Вадим Костроменко. — Але є й ті, хто залишився вірним Одеській кіностудії. Це Кіра Муратова, Вілен Новак, Ярослав Лупій, Михайло Кац.

Саме Михайло Кац 18 років тому зняв один із найдорожчих фільмів Одеської кіностудії, який багато кінокритиків називають найнезвичайнішим кіно на біблійну тематику. Це фільм «Пустеля» за мотивами творів Леоніда Андрєєва. Незвичайний для того часу хід полягав у тому, що всі герої фільму розмовляють на івриті. Плюс незвичайна постановка та режисура, які, здається, повністю передають дух творів Леоніда Андрєєва. Чорно-білі сцени чергуються з кольоровими. Саме ці ходи використав у своєму фільмі Мел Гібсон, знімаючи знамениті «Пристрасті Христові», що вразили всіх. На відміну від американського фільму, «Пустеля» вийшов усього один раз на першій програмі ЦТ.

— Над цим фільмом я працював усе життя, а знімальний період становив 2,5 місяці, — ділиться Михайло Кац. — Багато хто казав, що «Пустеля» є компіляцією з робіт Пазоліні, Дзеффереллі та Скорцезе. Але фільми цих режисерів у Союзі не показували, і я їх тоді не бачив.

Зараз тут багато павільйонів порожні — криза. Працівники підприємства кажуть, що повертаються 90-ті роки. «Фабрика кіно» часто простоює без справ. Буває кілька місяців поспіль на кіностудії немає зйомок. Як і в 90-ті, тут відключають воду та світло. Згадується таке забуте, здавалося б назавжди, словосполучення як «затримка зарплати».

Нині Одеська кіностудія працює переважно як технічна база для російських, а іноді й західних кіновиробників. До того ж сама Одеса може служити чудовим фоном для якого завгодно фільму: тут недавно знімалися знамениті американські картини «Легенда про піаніста» та «Перевізник». Але працівники студії сподіваються, що ще до 100-річного ювілею вони побачать новий фільм, перед початком якого з’явиться на екрані легендарний кораблик і проб’ють знамениті склянки.