Французький «горобчик» прилетів на Поділ
У театрі «Колесо» відбулася прем’єра вистави «Диво Піаф. Соло», яка стала бенефісом Ірини Кліщевської. Постановку однойменної п’єси київських авторів Ніни Мазур і Віталія Кіно здійснив молодий болгарський режисер Дімо Дімов. Ця робота стала другим спільним проектом театру «Колесо» та болгарського постановника. Минулого сезону відбувся дебют Д. Дімова на київській сцені як режисера. Виставу «Проект планети, або Попередження нерозумному людству» Дімов зробив у жанрі чорного фарсу. Цього разу глядачі побачили психологічну драму. Розповідь сучасної актриси про легендарну французьку зірку ХХ століття — Едіт Піаф.
— Знайомство з Іриною Яківною Кліщевською відбулося в Болгарії на міжнародному фестивалі «Перперикон», — розповів Дімо Дімов після прем’єри. — Я працюю в софійському драматичному театрі «Провокація», і наш колектив практично щорічно презентує свої роботи на цьому фесті. Кліщевська побачила одну з моїх вистав — «Клуб самотніх сердець». Їй сподобалося. І запропонувала попрацювати в «Колесі». Я хотів поставити п’єсу болгарського автора, але нам не вдалося знайти гроші на той проект. І тоді Ірина Яківна показала текст Дюрренматта «Портрет планети». Вистава стояла в планах театру і на неї вже було закладене фінансування. Прем’єра відбулася в квітні. Вистава викликала резонанс у київських глядачів. Цю постановку «Колесо» показувало на фесті «Перперикон», і там її також добре прийняли. Влітку Ірина Яківна мені запропонувала почитати п’єсу про життя Едіт Піаф. Ми почали працювати.
Репетиції «Диво Піаф» відбувалися в Болгарії (майже місяць), а завершилися в Києві. У «Колесі» — маленька сцена (три на три метри). Тут не побудуєш складні декорації. Тому в сценографії використали слайди з фотографіями Піаф, які проектували на три різнокольорові завіси (художник Світлана Заїкіна). У процесі роботи ми переглянули та прослухали безліч архівних знімків і записів, відбираючи те, що нам якнайкраще підходило для постановки. Ірина Кліщевська не лише актриса, а й режисер. Судячи з реакції публіки, нам вдалося передати атмосферу життя Піаф.
— Дімо, чи довелося вам переробляти текст п’єси, перш ніж він став виставою?
— Основу «Диво Піаф» написала Ніна Мазур, а Віталій Кіно зробив літературну обробку п’єси. Текст був досить хороший. Я як режисер зробив лише маленькі корекції. П’єса написана сучасною мовою. У ній є і динаміка, й інтрига.
— Ви спочатку вирішили не наполягати на портретній схожості з Едіт Піаф, наприклад, відмовившись від темної перуки, залишивши Кліщевську білявкою?
— Героїня постановки — не Едіт, а актриса, яка розповідає про легендарну співачку. Вона сама й не співатиме. Адже другої Піаф немає і ніколи не буде! Едіт — єдина та неповторна! Дивлячись на її фотографії, де співачка зовсім не красуня і дуже схожа на горобчика (саме через цю схожість народився псевдонім — Піаф), важко уявити, що вона зводила з розуму чоловіків. Але коли ви послухаєте збережені записи її унікального голосу, то й самі опинитеся під впливом чар цієї незграбної, негарної жінки. У ній була загадка, яку ні за її життя, ні після її смерті так і не вдалося розгадати. Тому я сказав Ірині Яківні, що ми не обманюватимемо публіку. Портретна схожість — не мета. Нам треба передати нерв, флер, темперамент французької зірки. Ми у виставі працюємо не на принципі перевтілення, не підробляємо Кліщевську під Піаф. Лише в окремі моменти вона доторкається до Піаф, а потім знову відходить від її образу (тобто використовує брехтівський метод), продовжуючи оповідь...
— Ірино Яківно, як до вас потрапила п’єса «Диво Піаф»?
— Років 15 тому в мене з’явилася ідея зіграти виставу про Едіт Піаф, але щоразу щось заважало, — призналася І. Кліщевська. — Я займалася іншими постановками, але однаково вірила, що колись неодмінно мрія втілиться на сцені. Автор п’єси «Диво Піаф» Ніна Мазур — моя хороша приятелька, відомий театрознавець. Вона представляє Міжнародну асоціацію моновистав «Відлуння». Одного разу ми розмовляли з Ніною, і я поділилася з нею своєю мрією. А через деякий час подзвонила Мазур і сказала, що написала п’єсу. Потім до цієї роботи приєднався Віталій Кіно. Текст «Диво Піаф» заснований на кількох джерелах: мемуарах самої співачки, спогадах людей, які близько її знали, музикознавців, статтях про виступи Едіт у різні роки.
— Актори кажуть, що якщо довго про щось мрієш, то, отримавши бажане, роль не завжди вдається: чи той час минув, чи сам перегорів. Наскільки вам було важко грати у виставі?
— Мені здається, що сьогодні просто настав час. Напевно, було так треба, щоб бажана роль прийшла до мене саме зараз. Дещо я пережила в житті, з’явився більший акторський досвід, а це все йде на користь виставі. П’єса чудова! Тут є роздолля для актриси. Про таку роль варто було помріяти та почекати... Піаф — співачка, актриса, жінка, зірка, міф! Її доля велика й трагічна. Вона пізнала тріумф на сцені і біль, і страждання в житті. Захоплювалася, кохала і була коханою. Ще за життя про неї ходило безліч чуток, легенд: де правда, а де вигадка? Сама Піаф нічого не підтверджувала та не заперечувала. В одному з інтерв’ю Едіт мовила: «Про мене стільки сказано, що ніхто не знає, якою я була насправді»...
Зі слів Ірини Яківни, співпраця з Дімо Дімовим обов’язково триватиме. Є плани не лише запрошувати режисера на наступні постановки, а й розширити коло спільних інтересів між колективами київського «Колеса» й софійського драмтеатру «Провокація».
