Гармонія «реакційної» музики

Концерт, що днями відбувся в Національній філармонії, допоміг публіці якщо не закохатися, то, щонайменше, уважно прислухатися до того, що пишуть сучасні українські автори. На сцену вийшов диригент Роман Кофман і вимовив: «Музика, яку ви зараз почуєте, носить реакційний та занепадницький характер»... Зала здоровим сміхом відреагувала на цитату з «Музичного словника» стосовно недавнього минулого, і проект «Український авангард» розцвів на філармонічній сцені, як вишневий сад. Це не прославлений авангард 60-х, представники якого сьогодні вважаються класиками української музики. Це композитори наступних поколінь — Вікторія Польова, Сергій Пілютіков, Володимир Рунчак, Сергій Зажитько, Святослав Лунєв, Іван Небесний, і три наймолодші автори — Максим Коломієць, Любава Сидоренко та Віталій Вишинський. Імена дев’яти учасників першого вечора добре відомі професіоналам, меломанам, завсідникам фестивалів, але мало знайомі широкому колу шанувальників виключно тієї музичної спадщини, що пройшла випробування часом.

Взявши на себе місію просвітника, видатний диригент, неперевершений майстер слова, автор відомої «Книги небуття» і поет Роман Кофман зумів поетично і емоційно розповісти про тих, кого сьогодні називають авангардистами. А музиканти Київського камерного оркестру і всі солісти грали їхні твори з любов’ю, з величезною віддачею, максимально бережно і — красиво.

Хто ж такі авангардисти — руйнівники загальноприйнятих норм? Або першовідкривачі нових доріг у мистецтві, чия мета — пошук і затвердження гармонії? Слухаючи твори Metabola для камерного оркестру Любави Сидоренко і Елегію для струнних і фортепіано Віталія Вишинського (соліст Дмитро Таванець), розумієш, що вірним є друге визначення.

Назва твору Володимира Рунчака «1 + 16 + ...» неконцерт для скрипки і струнних — було розшифровано так: 1 — це соліст, 16 — кількість оркестрантів, «...» — композитор або диригент. Або слухачі. А «неконцерт» — можливо, тому, що часом музиканти і солістка Ольга Рівняк натхненно водили смичками в повітрі, не торкаючись струн. Але музика-то була! Музика, яка, говорячи словами диригента, «любовно відображає наше життя: огидне — місцями, прекрасне — подекуди, з безперервною боротьбою за досягнення якихсь цілей, причому, поступово стає зрозуміло, що всі ці спроби абсолютно марні. Назва може навіть бути такою — «неконцерт для нескрипки з неоркестром...»

Роман Кофман розповів, що композитор — це найнезахищеніша людина. Об’єктивні причини такі: на нову музику немає попиту, і в цьому її відмінність від інших видів мистецтва, де існує інтерес до нових творів, як, наприклад, у літературі, живописі або в кіно. У музиці слухач отримує задоволення від передчуття й упізнавання вже знайомого, і йде в 38-й раз слухати Сорокову симфонію Моцарта, а нові твори слухати не хоче. Так, були часи, коли королі і князі замовляли композитору музику, але зараз важко уявити, що губернатор якої-небудь області замовить фортепіанний квінтет. Друга причина — партитура не є завершеним творчим актом. Картина або книга — завершений твір, але музична партитура — лише мотив для здійснення, і подальша доля твору залежить від його виконання. Тому молодим композиторам необхідна мужність і довготерпіння.

Новий шлях у музиці — це завжди пізнання себе через музику, шлях до себе. Дивно, що композитор здатний втілити духовний пошук у звучання інструментів. А слухачу дана рідкісна можливість співучасті. Звучать Сфумато для баяна та струнних Сергія Пілютікова (соліст — Роман Юсипей), Anthem для струнних, фортепіано і дзвонів Вікторії Польової (солісти — Олексій Шмурак, Георгій Черненко), Tristium для струнних Святослава Лунєва. І вокальний цикл Івана Небесного «Вже котрий до тебе лист...» для сопрано (Світлана Глєба) і струнних на слова Василя Стуса. Поета, який, за словами Романа Кофмана, втілює в собі суть поняття «авангард» — той, хто йде попереду.

Маестро планує продовжити проект і показати максимально широко творчість найсучасніших вітчизняних композиторів. Чому він це робить? Бо «в наших авангардистів у найскладніших, найекстравагантніших партитурах, часом незрозумілих на перший і навіть на другий погляд, завжди б’ється людське серце».