Гарячі спогади про цю війну

«Книжку «Катастрофа і Тріумф. Історії українських героїв», яка нещодавно вийшла друком у збірці бібліотеки всеукраїнської газети «День», без душевного болю за полеглими і покаліченими на сході України героями, за воїнами, що зазнали як полонені тортур і цинічної наруги від рук жорстокого і підступного ворога з Росії та обдуреного ним донецького чи то луганського поплічника, читати неможливо, — розповідає Олексій КОРСУН, керівник редакційно-видавничої групи редколегії Закарпатської обласної книги пам’яті «Реабілітовані історією». — Ця книжка фактично є збірником документів і фактів, зафіксованих як учасниками подій, так і чесними українськими журналістами про героїзм і жертовність громадян України — зовсім молодих, які у свої юні літа встигли побачити таке, що іншому і за все життя не доведеться, і людей поважного віку, котрих вже давно оминули військкоматівські приписи, але відчуття тривоги за долю Вітчизни покликало їх у пекло боїв. Серед них — і майора Віталія Андрійовича Постолакі, чоловіка моєї доньки Олени та батька їхніх двох дітей, який у лютому 2015 року загинув у боях в обороні міста Дебальцеве. Напередодні свого 50-річчя».

Олексій Корсун продовжує: «Громадянський вчинок Віталія та його бойових побратимів достойно відзначений Українською державою. Але кожного разу, перебуваючи біля його могили, постає питання: ким у житті були його товариші по зброї, могили яких поряд, як і тих, що поховані у містах і селах нашого краю, хто вони, що віч-на-віч зустрілися з нахабним загарбником і не відступили?

Час невблаганно швидкоплинний. Втрачаючи його, можемо непомітно втратити і пам’ять про відважних захисників рідної землі, тих, хто загинув заради свого народу. Веду до того, що подібна Книга-мартиролог має обов’язково з’явитися і про всіх воїнів — як полеглих, так і тих, кому Бог зберіг життя. Знову ж таки — заради продовження нашого українського роду, незнищенності його генетичної пам’яті. Сподіваюся, така книга з’явиться — у спогадах рідних і друзів, нарисах журналістів, вчителів, студентів, в автобіографічних матеріалах і офіційних документах. Обов’язково — у фотографіях, щоб залишити наступним поколінням світлі образи наших відважних краян.

А журналістам редакції «Дня» — великий респект за той труд, який вони, замість державних структур, роблять сьогодні для увічнення пам’яті українських героїв ХХІ століття — достойних правнуків своїх славетних прадідів, записуючи для історії гарячі спогади свідків їхнього тріумфу і трагедії».