Гарячі теми:

Георгій КРЮЧКОВ: «Більшість повинна відмовитися від мови ультиматуму»

08 лютого, 00:00

Більшість, здійснюючи свій продекларований намір повністю позбавити лівих влади в парламенті, зробила черговий крок у цьому напрямі. Переобравши керівництво Верховної Ради й парламентських комітетів, вона тепер має намір змінити й перших заступників у комітетах. Таким чином, процес «обмеження в правах» лівої меншості триває. Тут є два цікавих моменти. Перше: якщо доля Ткаченка й Мартинюка безпосередньо зачіпала інтереси лише дуже обмеженого числа депутатів, прямо пов’язаних із ними, то останні кроки більшості свідчать про те, що конфлікт виходить на більш широку основу. Тепер безпосередньо зачеплено інтереси значного числа представників парламентського «середнього класу». І друге: враховуючи те, що основна частина лівих останніми днями показувала прагнення до компромісу й демонструвала згоду піти на деякі поступки більшості, невільно виникають запитання — чи дійсно більшість прагне досягнути домовленості з лівими? І яка домовленість їм потрібна — компроміс чи капітуляція? Наскільки доцільно діяти в розв’язанні парламентської кризи відкритим тиском? І, нарешті, чому наші політики з обох сторін так бояться компромісу? Своє бачення ситуації висловлює колишній (нинішній?) голова Комітету з питань національної безпеки і оборони Георгій КРЮЧКОВ.

— Як ви оцінюєте перспективи досягнення компромісу між меншістю й більшістю?

— Переговорний процес має перспективу тільки за умови, що більшість відмовиться від мови ультиматуму. Наша єдина вимога: ті питання, котрі розглядала більшість 21 січня в Українському домі, мають бути внесені на розгляд легітимного засідання Верховної Ради. Я вважаю, що їх буде підтверджено, але все це має відбуватися легітимно й відповідно до регламенту. Під час обговорення в Українському домі припустилися кричущих порушень Закону «Про статус депутатів». На якій підставі позбавили права обирати й бути обраними до керівних органів депутатів, які представляють 40% виборців? Фактично, нам запропонували відправитися до «загородки» й «гавкати» там стільки, скільки душі завгодно. Про це прямо заявив Президент.

З іншого боку, усунувши від керівництва парламентом меншість, Президент фактично ліквідував того «ворога», на якого йому дуже зручно було звалювати провину за всі біди в країні. Тепер йому доведеться шукати інших ворогів — адже в недалекому майбутньому ситуація в країні не поліпшиться. По суті, всі ці загострення йому й потрібні були для того, щоб перекласти відповідальність за кризу на зловмисників — чи то на опозицію, чи то на парламент.

— Чи не припускаєте ви думки, що Президент може взагалі розпустити цей парламент?

— Звісно, може. Якщо він готовий на чергове беззаконня — то нехай іде. Щодо лівих, то ми за депутатські крісла не тримаємося. Розгону парламенту побоюються, головним чином, представники більшості. Зараз у них ейфорія — вони відчувають себе переможцями й намагаються переконати Президента в тому, що розганяти парламент не треба, оскільки вони нормально працюватимуть. Поживемо — побачимо, як вони працюватимуть. На мій погляд, більшість, яка сформувалася, є дуже хиткою, й ніякої єдності в ній немає. Вона «розписалася кров’ю» перед тими, хто примусив їх туди вступити. Тим часом вони ладні вчепитися в горлянку один одному, й за першої ж можливості неодмінно це зроблять. По-іншому виглядатиме й новообраний спікер. Будуть такі метаморфози, що декому ця більшість ще дуже сильно гикнеться. До речі, ви звернули увагу, що не надійшло жодного привітання на адресу новообраного керівництва парламенту? Це ж дуже симптоматично. Тобто в світі ще придивляються, оцінюють, що в нас тут відбувається.

Author

Андрій Миселюк

Випуск газети №:

№21, (2000)

Рубрика

День України