Герби не вигадують. Їх — успадковують
Великий Державний Герб, над остаточним варіантом якого працював видатний графік Сергій Якутович, пройшов президентську та урядову інстанції, але може стати політичною жертвою Верховної Ради
17 липня на відкритому засіданні Кабінету Міністрів України був затверджений проект закону «Про Великий Державний Герб України». Над ескізом одного з найголовніших, конституційних символів держави працювала ціла низка видатних українських художників, зокрема, Олександр Івахненко (на жаль, уже покійний з 2003 року) та Віталій Мітченко. Відповідальний обов’язок внести у зображення герба останні штрихи волею міністра культури Василя Вовкуна було покладено на художника-графіка, автора графічного циклу «Мазепіана», Сергія Якутовича.
Пан Сергій скромно зазначає, що не хотів би, аби заслуги його попередників були приписані йому, адже Якутовичу, за його власним висловом, випало бути «реаніматором» зображення герба.
— Я був останнім реаніматором великої роботи моїх колег. З огляду на те, що Олександра Івахненка вже немає з нами, була ще й трохи напружена етична ситуація, — каже художник. — Українська держава існує вже 18 років, але досі немає свого Великого Герба. Це означає, що за всі ці роки у держави не з’явилося стратегії, не виробилася чітка державна політика. Ми поки що знаходимося в процесі еволюції. Про це свідчило свого часу і затвердження Малого Герба — тризуба (у 1992 році. — Прим. «Дня»), яке відбулося з величезним «скрипом».
До цього часу історія Великого Державного герба України складалася наступним чином: у 1996 році було умовно затверджено один із запропонованих варіантів герба. Утім, протягом 13 років оголошений Міністерством культури конкурс на найбільш вдалий варіант не припинявся. Але минулої весни при розгляді понад 30 запропонованих ескізів герба комісія Мінкульту та історики-геральдисти зупинилися на тому, що необхідно вдосконалювати умовно затверджений ще у 1996-му проект. Адже з точки зору геральдичної грамотності він був абсолютно доцільним та правильним і викликав зауваження тільки з точки зору мистецького опрацювання. Відтак робота з удосконалення мистецьких якостей герба дісталася Сергію Якутовичу.
— Я бачив безліч варіантів гербів, — зазначає він у розмові з «Днем». — Там і шахтарі фігурували з молотками, і дівчата були. Усе що завгодно... Але це все було вигадане, це були емблеми, а не герби, — акцентує пан Сергій і цитує Юрія Савчука, історика-геральдиста, автора тлумачення Великого Державного Герба, голову Держслужби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України: — Герби не вигадують, герби успадковують.
— Я зрозумів, що зображення треба оживити, одночасно прибрати все зайве. Герб виглядав трохи кволим, його треба було зробити веселим, оптимістичним. Треба було зробити його мінімалістичним і одночасно не схожим ні на які інші герби. Це було півтора місяці виснажливої роботи. Це було нелегко, — каже пан Сергій, згадуючи свою роботу над зображенням герба, — але ця робота була дуже доречною, якщо згадати, що зараз я ілюструю «Берестечко» Ліни Костенко. Я передивився всю світову геральдику, намалював 30 різних левів, 60 варіантів козаченьків — майже цілу сотню, — іронізує художник, і пояснює своє бачення символіки герба: — По-перше, він мав показати єдність України. Усі елементи походять з історії державності України. Згори — корона Володимира Великого (загалом корона — це символ незалежності будь-якої держави). Нижче — бароковий картуш (орнамент), який говорить про добу гетьманства і бароко, коли ми продовжували будувати нашу державність. Ліворуч стоїть галицький лев у короні Данила Галицького. Коли я працював над ним, то передивився зображення всіх галицьких левів починаючи з XIV століття. Він мав бути неповторним, я ніяк не міг визначитися із тим, як саме його зобразити. Врешті-решт вночі я став перед дзеркалом вдома і зрозумів, як я хотів би, щоб він був намальований. Мені здається, що лев виглядає таким собі зухвалим, трохи гоноровим, але веселим, він наче вірить у свою перемогу, він оптимістичний і життєздатний. Праворуч стоїть запорозький козак. Разом козак і лев тримають наш традиційний тризуб і стоять на жовто-блакитній (як український прапор) стрічці. Внизу також зображене колосся пшениці та гроно калини — як символи достатку.
Попри те, що загалом Сергій Якутович задоволений своєю роботою, він побоюється, що Великий Державний Герб як один із найголовніших символів держави стане черговою жертвою політичної боротьби. Пройшовши вже дві високі інстанції — президентську та урядову, у вересні герб вирушить на остаточний екзамен — у Верховну Раду, де, згідно з Конституцією України, має бути затверджений не менш ніж двома третинами конституційного складу.
— Не знаю, чи буде ця справа доведена до кінця, — зізнається Якутович.— Думаю, існує ймовірність того, що Верховна Рада після відпустки з великою радістю займеться цим питанням і все «розбомбить»... Боюся, восени наш герб потрапить у політичні «розборки».
Нагадаємо, що поруч із Малим Гербом, Державним прапором та Державним гімном, Великий Державний Герб є символом Української держави. Це передбачено статтею 20 Конституції України. Зокрема, головний закон держави стверджує, що державні символи «виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту». З огляду на це, перипетії навколо особливостей герба можна вважати закономірними. Утім енергетика закладених у зображення історично вагомих символів та творча енергія Олександра Івахненка, Віталія Мітченка, видатного графіка Сергія Якутовича можуть зрушити з місця навіть непідйомну глибу —Верховну Раду.
