Героям Небесної Сотні
На Волині зняли документальні фільми про земляків — Василя Мойсея, Сергія Байдовського, Едуарда Гриневича та Івана Тарасюка
Це були зйомки зі сльозами на очах. Бо почали їх, коли ще не минуло і місяця з часу трагічних подій на вулиці Інститутській у Києві. Проект втілювала Волинська державна телерадіокомпанія, в якій вирішили, що хай і болітимуть серця, але без емоцій не можна знімати такі фільми. Вони мали б стати, вважають тут, одним із документів української історії, бо кожна держава має своїх героїв, на прикладі яких і виховуються всі наступні покоління. Волинь віддала до Небесної Сотні чотирьох прекрасних юнаків, які мали вищу освіту, займалися спортом, проте не могли бути осторонь, коли на Майдані вирішувалася доля України. Хтось із них був на Майдані з перших днів, хтось їздив кілька разів, а хтось і став жертвою вбивці, побувши тут лише кілька годин. Та кожен мріяв про квітучу Україну і наближав її усім своїм попереднім життям.
Василь Мойсей, Сергій Байдовський, Едуард Гриневич та Іван Тарасюк — про кожного підготовлено півгодинний фільм, який не можна дивитися зі спокійною душею. Вражають операторські зйомки (Валерій Фетисов, Віктор Макаревич і Валентин Климович), авторський текст Оксани Євпак і Олени Собець. Вже похорони цих юнаків можуть стати сторінкою з історії, яку ми не зможемо забути: уявити тільки, що Василя Мойсея провести в останню путь прийшло кілька десятків тисяч людей, і Луцьк ніколи не бачив такого прощання. Василя поховали на Меморіалі пам’яті, де має постати і пам’ятник волинянам, героям Небесної Сотні. Тут завжди повно живих і свіжих квітів, тут завжди хтось є. А над могилою Едуарда Гриневича у селі Деревок Любешівського району майорить державний прапор України, за яку він віддав своє молоде життя. Іван Тарасюк із села Залісоче Ківерцівського району мешкав за кілька хат від моїх свекрів, грав з моїм онуком у футбол... Коли війна підходить так близько, вона ще страшніша. Школі у селі Соснина Іваничівського району, де навчався Сергій Байдовський, хочуть присвоїти його ім’я. Та головне, що кажуть у фільмах матері, батьки, інші рідні юнаків, це те, чи ж буде Україна, за яку віддали свої життя їхні діти?..