Гліцеринові млини
Прем’єра вистави «Останній Дон Кіхот», що відбулася вчора на сцені Київського театру російської драми імені Лесі Українки, привернула увагу публіки, жадібної до новинок на початку сезону. Масовому зацікавленню сприяла і рекламна підготовка, вміло проведена автором спектаклю Мирославом Гринишиним: у справі «розкрутки» своїх театральних робіт цей режисер вигідно вирізняється з-поміж більшості постановників, котрі перебувають у стані тривалої депресії — як фінансової, так і творчої. Основними козирями Гринишина, втім, як і його найближчого соратника по театральному ремеслу, Андрія Жолдака, є залучення до сценічних проектів акторів високого класу, з іменем і регаліями, плюс солідна матеріальна база кожного спектаклю — це справді «багатий театр». Не став винятком і «Останній Дон Кіхот». За своєю суттю це антреприза, розрахована на тривалі і напружені гастролі практично по всіх великих містах України. Зірки постановки — Богдан Бенюк (Санчо Панса), Олег Драч (дон Фернандо), Олексій Вертинський (Самсон Карасько) виконують функцію основної приманки для глядачів. Красу сценічної картини підтримують костюми Вікторії Гресь і динамічна сценічна установка художника Олександра Семенюка.
Власне, всі елементи постановки — аж до постійних і пишних клубів гліцеринового диму — закріплюють її як шоу, яке дійсно здатне витримати довгі і часті переїзди. Відповідно, з великим першоджерелом спектакль ріднить тільки назва. За суттю, це ще один продукт театральної розваги, такої поширеної за нинішніх часів. Сценарій (написаний відомими фантастами — подружжям Дяченків, Мариною та Сергієм) залишає Дону Кіхано (Тарас Жирко) лише довге і втомлене з’ясування — божевільний він чи ні і хто найбільше хоче завадити йому виконати традиційну місію боротьби з вітряними млинами. Зростаюче з цього приводу сум’яття між героями лише накладається на простенький сюжет; виходом виявляється політ дружини занепалого духом Кіхано, Альдонси (Тетяна Алексєєнко, Галина Стефанова) і Панси-Бенюка на крилах сценічної установки в клубах гліцеринового диму. Млини так і залишилися незайманими, світове зло — непереможеним, а спектакль «Останній Дон Кіхот» — милою і дещо громіздкою дрібничкою.
