Голос, вірші та музика

Цей запис складається з дев’яти дисків (10 годин), коли слухач може заринутись у ціле море високого поетичного слова: від Шевченка і Франка до Олійника та Римарука! Газета «День» є інформаційним спонсором «Аудіоантології», до якої увійшли твори 13 поетів: класиків, шістдесятників і наших сучасників. За словами режисера і виконавця, народного артиста України Олександра Биструшкіна, записи він робив впродовж кількох років. Так, вірші шістдесятників — Василя Симоненка, Леоніда Кисельова, Миколи Вінграновського, Івана Драча і Бориса Олійника — йдуть подвійним диском, а твори наших сучасників — Римарука і Герасим’юка (про запис «Жовті пси Карпат» наша газета писала у № 229 за 2011 рік) стали п’ятим аудіоальбом у творчому доробку Олександра Павловича. До «Антології» також увійшли поезії Олександра Олеся та Володимира Сосюри.

— Я мріяв додати до аудіоантології твори Євгена Плужника та Ліни Костенко, але це ще попереду, бо скарбниця української поезії така велика, що навіть дев’ять дисків замало, — каже Биструшкін. — Я використовую в аудіоантології великий музичний матеріал — твори Лятошинського, Сильвестрова, Губи, Івасюка, Нестерова, Скорика, Чембержі, Станковича, народні українські пісні та інші. Ми разом працювали з Олегом Ступкою, й те, як він добирає музику, — фантастично! Його називають «володар звуку», й на сьогодні це один із кращих звукорежисерів нашої країни. Так, вірші Олександра Олеся чудово лягли на музику Євгена Станковича, а поезії Володимира Сосюри я почув під супровід мелодій Мирослава Скорика. Я дякую диригентові Володимиру Сіренку та музикантам Національного симфонічного оркестру України за унікальні записи, зроблені їхнім колективом. Мені цікаво було поєднувати композитора й поета, бо справжня поезія надзвичайно мелодійна, вона схожа по ритмах із фібрами людської душі. Наприклад, «Бермудський трикутник» Ігоря Римарука і «Мертві в музиці» Василя Герасим’юка лягли на «Опромінені звуки» Олександра Нестерова (музикант-мультиінструменталіст, імпровізатор, представник українського джазового авангарду, який, на жаль, помер 2005-го).

Володимир Миколайович Сосюра — представник високого поетичного світу. Він — тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен, але я не брав великі поеми, бо вважаю, що до молоді (а саме до них передусім зроблено аудіоантологію) треба звертатися поетичними імпульсами — невеликими віршами й цим привернути увагу до творчості митця. Хочеться різностильово і з різних періодів життя передати у запису, що відчував поет, як відчував час, події, що його хвилювало, як сприймав чи не сприймав те сьогодення. Знаєте, коли надумав записати твори Павла Тичини, то спочатку організував у його квартирі-музеї громадське обговорення, бо ще зі школи переважна більшість людей запам’ятала його патріотичні «Партія веде», «На майдані коло церкви революція іде», «Трактор в полі дир-дир-дир». На мою думку, спадщину Павла Григоровича важко уложити в рамки одного якогось напряму чи навіть школи. Він сам створював поетичний стиль. Це був поет світового масштабу. Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате надбання попередніх поколінь.

Нині диски Шевченка, Франка та «Листи до сина» Стуса в мене тільки по одному екземпляру лишилися. Вважаю, що чудово оформив альбом «Зів’яле листя» Андрій Чебикін, а поезії Кобзаря — художник Валерій Франчук, листи Стуса — Сергій Якутович, а шістдесятників — Георгій Якутович. Я намагався, щоб записи робилися в такому спільному ланцюзі: поет — читець — композитор — художник. Нині в «Аудіоантології української поезії», на жаль, не буде цих майстрів-художників, а зроблено в одному академічному стилі (оформлення зробив чудовий дизайнер Юрій Марусій, який майже всі мої диски оформлював, крім Шевченка та Франка).

Вступ до аудіозбірок робили такі особистості, як поет Борис Олійник, — до записів Івана Франка; академік Микола Жулинський — до Тараса Шевченка; літературознавець Сергій Кальченко — до шістдесятників; поет Іван Драч — до Павла Тичини; літературознавець Дмитро Стус — до «Листів»; поет Павло Вольвач — до Олександра Олеся; письменник, культуролог і поет Юрій Андрухович — до Володимира Сосюри. Їхні передмови — це не просто рецензії до диска, а особливий погляд митців, є тим компонентом, який окреслює фігуру поета, щоб було слухачам зрозуміло, чому саме цього майстра поетичного слова саме ви любите й за що. Хочу подякувати всім, хто допоміг зробити цю аудіоантологію.