«Iмідж України формують передусім інтелектуали»

«Заговори, щоб я тебе побачив». Ці відомі слова Сократа видаються доречними в контексті культурного діалогу України та Європи. Оскільки Україна мовчить, Європа її не бачить. З іншого боку, важливою є теза, висловлена Оксаною Пахльовською, про те, що Європа розуміє мову інституцій. До цього часу на рівні держави не було створено дієвих інструментів презентації української культури в європейських країнах (хоча на нагальній потребі їх започаткувати неодноразово наголошували), тому немає чого дивуватися, що знання європейців про Україну поверхові й міфологізовані.

Днями президент Європейської асоціації україністів Олексій Толкачов виступив з ініціативою створити в державах ЄС українські культурні центри ім. Григорія Сковороди. І сама ідея, і постать Сковороди, чиї погляди випередили філософську думку Європи, надзвичайно слушні. Але знову ж таки — ініціатива приватна...

— Ми плануємо створити культурно-освітньо-туристичні центри України за кордоном й орієнтуємося на самоокупність і самодостатність цієї концепції як громадського проекту, — розповів у коментарі «Дню» Олексій ТОЛКАЧОВ. — Оскільки я маю сумніви, що держава приділить цьому проекту увагу і дасть бодай якісь кошти. Є чимало українських туристичних компаній, які не проти презентувати Україну й запрошувати туристів з Європи, однак сьогодні в країнах ЄС практично немає центрів, які б допомагали українським агенціям залучати європейських туристів. Ми розпочали перемовини з українськими туристичними компаніями щодо допомоги в створенні українських культурних центрів і бачимо велику зацікавленість з їхнього боку. Тому мінімальне фінансування на утримання принаймні десяти таких центрів можна було б знайти. Інший аспект нашого проекту — культурний. Тут ми знову зіткнулися з тим, що багато українських фотографів, митців, художників, модельєрів практично не мають виходу в Європу. Вони не можуть поїхати і представити своє мистецтво як українське, бо часто виникають організаційні проблеми чи просто немає відповідних презентаційних майданчиків. Доводиться представляти українську культуру на комерційних майданчиках інших країн. Тому українські культурні центри зможуть виконувати функції і виставкових залів, і, зрештою, осередків проведення українських культурних заходів. Ми сподіваємося на спонсорську підтримку нашого проекту. Адже в дедалі більшої кількості українських бізнесменів виникає розуміння того, що багато функцій держави доводиться виконувати самим і власним коштом. І ми окрилені успіхом святкування 20-ї річниці незалежності України у Брюсселі. Також нам би хотілося на базі таких центрів популяризувати філософську спадщину Григорія Сковороди, яка має загальносвітове значення, але про неї в Європі не знають практично нічого. Нам хочеться це виправити і представити Україну як країну, що знаходилася біля витоків європейської філософської думки.

Утім, про повноцінну презентацію європейського елементу української культури, про масштабні переклади праць українських письменників, істориків, про системну наукову роботу, на жаль, не йдеться.

— Глибинний науково-просвітницький напрям настільки масштабний, що його неможливо реалізувати громадськими ресурсами, — говорить Олексій ТОЛКАЧОВ. — Ми стикалися з тим, що праці того ж Сковороди не перекладено європейськими мовами. Яку б наукову спадщину ми не мали, вона поза межами доступу для європейців. Але без державної підтримки змінити ситуацію неможливо. Мають створити наукові програми, спрямовані на самопізнання українців і популяризацію своєї культури європейськими мовами. Хоч би скільки ми об’єднували громадські зусилля, вони не замінять ролі держави в реалізації стратегічних масштабних програм.

З іншого боку, поки держава та її чиновницький апарат не спромоглися навіть на усвідомлення такої потреби, ситуацію рятують саме такі малі зусилля. Сподіватися на державу, за словами пана Олексія, найближчим часом не доведеться. Адже на папері українські культурні центри вже функціонують при посольствах, але в кращому разі вони відкриваються кілька разів на рік для зустрічі з діаспорою. Поки дипломатичні місії є винагородою для «своїх», Україна залишається непоясненною та незрозумілою для Європи.

— Можливо, поява такої інституції стане поштовхом для держави, — сподівається директор Інституту філософії НАН України Мирослав ПОПОВИЧ. — Я лише вітаю таку ініціативу, але кошти на її реалізацію повинна дати держава. Ми гостро потребуємо спільних конференцій наших та європейських науковців, запрошення іноземців до України. Але ці масштабні проекти мають реалізовувати за активної участі держави. Інститут філософії цього року провів чотири семінари з сучасними французькими мислителями. Вони до нас приїжджають коштом своєї країни. Ми могли б відрядити до Франції цікавих людей, які володіють мовами, але в інституту немає на це коштів. Водночас, я впевнений, що такі статті видатків у бюджеті є і що такі кошти навіть у період кризи можна й потрібно знайти. Адже імідж України формується не політичними подіями, а тим, що вміє сказати про себе українська інтелектуальна еліта.

Поки голоси наших інтелектуалів в Європі чують лише епізодично, український державний механізм не може претендувати на зрілість і самодостатність.