Інтеграція в невідомість

Виявляється, в Україні пересічний чиновник із апарату Верховної Ради може стати вершителем політичної історії. Одна лише його дія — це доля Президента і глави уряду. Технічна його помилка — це відновлення тимчасового статус-кво у владному балансі. Маленький його недогляд — це вибух під останніми домовленостями і старт нових політичних торгів. А за великим рахунком сталося всього нічого. У тексті Закону «Про Кабінет Міністрів» зник один пункт. В іншій ситуації парламентська канцелярія виправила б неточність, а Президент завізував би закон. Проте у випадку із цим законом ставки аж надто високі. Передусім тому, що закон про Кабмін прем’єра робить ледь не першою особою в країні, а в Президента забирає навіть ті повноваження, що належать йому за чинною Конституцією.

У законі про Кабмін, який перший раз ветував Ющенко, положення про призначення заступників у центральних органах влади було. А в законі, який після подолання вето прийшов на підпис, воно зникло. Сталася безглузда технічна помилка — лунає із стін ВР. Ні — потирають руки на Банковій — адже документ формально новий. Ювелірна точність президентських юристів — і на законі про Кабмін з’являється повторне вето Віктора Ющенка. Так закон про КМУ став ще більш унікальним: до 15-річної історії його підготовки і восьми вето додалося ще одне.

Минулими вихідними Верховна Рада вiдповiла вустами спікера Мороза: «Якщо глава держави не пiдпише закон, пiдпишу я». Мовляв, уся справа лише в технiчнiй помилцi, а не в навмисних правках тексту.

Врештi-решт спiкер вирiшив особисто прийти на Банкову i поговорити з Вiктором Ющенком. Проте, коли вiдбудеться ця зустрiч i чи буде на нiй Вiктор Янукович — наразi невiдомо. До речi, сам прем’єр тримається «в тіні» цих суперечок. Янукович лише зазначив, що не проти узгодити закон iз чинною Конституцією, що власне і вимагає Ющенко.

У будь-якому випадку попереду складнi перемовини. Аргументи гаранта зрозумiлi.

А ось що їм може протиставити коаліція та уряд? Це питання нині залишається відкритим, проте, як відомо, мистецтво iнтерпритацiї нерідко робить дива. Наприклад, горезвiсну контрасигнацiю цiлком можна розцiнити як погодження дiй мiж гiлками влади. В даній ситуації також можна чітко визначити, хто бере на себе вiдповiдальнiсть за виконання розпоряджень Президента. I хто з високих посадовцiв буде крайнiм, якщо їх не виконає. Мiнiстр Кабiнету Мiнiстрiв Анатолiй Толстоухов каже: «Цей закон однозначно свiдчить про те, що уряд — вищий орган виконавчої влади в країнi. Ми не вiдчуваємо, що над нами хтось є, хтось буде виправляти нашi помилки, а це зовсiм iнший рiвень вiдповiдальностi.

Сьогоднi ми наблизились до тiєї межi, коли або Президент скористається своїм правом і підпише закон, або це зробить голова Верховної Ради».

Між тим експерти не вважають розв’язання цього гордієвого вузла таким легким. Приміром, керівник Центру правового аналізу і досліджень політичних ризиків Михайло Дяденко констатує: «Олександр Мороз опинився в складній ситуації. Якщо він проігнорує вето Президента і особисто підпише закон, Віктор Ющенко може цей закон не сприйняти. Спираючись на позицію Президента, Закон «Про Кабінет Міністрів» можуть ігнорувати губернатори, а також інші представники влади, лояльні до Президента. Це свідчить про подальшу ескалацію політичного та правового конфлікту, що призведе до повної дискредитації політреформи, а, можливо, і до позачергових виборів у парламент». Єдиним правовим виходом із цієї непростої ситуації, на думку експерта, є повторне подолання ВР вето Президента. Однак тут є одне «але». Для цього правлячій коаліції знову потрібні переможні голоси «бютівців». А спікер Мороз днями жорстко розкритикував потрібні БЮТ закони про опозицію та імперативний мандат для депутатів місцевих рад.

Проте, у світлі останніх подій, голова ВР та коаліціанти можуть радикально змінити думку і в обмін на повторне подолання вето Ющенко допомогти соратникам Тимошенко «провести» ці закони. Але навіть якщо коаліція дасть БЮТу гарантії про прийняття цих законопроектів, то цих продуктів політичного обміну легко може позбавити Президент. Приміром, взяти і ветувати закон про імперативний мандат для місцевих депутатів. Якщо Тимошенко Ющенку нічим не зобов’язана, то і навпаки так само. Але якщо БЮТ не долатиме друге вето на закон про Кабмін, тут можна і подумати.

До речі, варто зауважити, що імперативний мандат — це серйозна політична зброя, хоч і малокаліберна, бо Верховної ради не стосується. Вона дозволяє заганяти у фракції депутатів-перебіжчиків, виганяти їх із рад і розганяти ворожі більшості.

Експерти вважають, що імперативний мандат минулих виборів не стосується. Адже депутати обиралися без нього і виходили із фракцій, знаючи, що за це їм нічого не буде. Тому швидше за все суди отримають ще кілька десятків тривалих справ. Якщо ж відійти від юридичної казуїстики, то на прикладі цього закону можна ще раз наочно переконатися в тому, яка далека вітчизняна політика від цивілізованого стандарту. Тримати депутата на імперативному повідці чи відбирати у нього картку перед важливим голосуванням — це українське ноу-хау. Адже в Європі партійний перехід означає політичну смерть, в Україні ж — реінкарнацію.