Керувати як чиновниками, звiльняти як полiтикiв

Зокрема, він пише, що «документи, що надходять Президентові, свідчать про наявність точки зору, згідно з якою суди загальної юрисдикції мають право приймати до розгляду позови про відновлення на роботі та зміну формулювання звільнення членів КМ, інших посадових осіб, яких призначають на посаду Президент або ВР». Тому Президент просить КС дати «офіційне тлумачення правомочності судів загальної юрисдикції розглядати справи за позовами посадових осіб до Президента або ВР стосовно виданих ними правових актів про призначення на посаду, звільнення з неї та інших питань».

Ця, здавалося б, вузька юридична проблема, має, проте, суспільно важливий зріз. Передусім, в черговий раз загострюється питання: «Ким насправді є посадові особи — чиновниками чи політиками, точніше, де закінчується одне й починається інше?» Дійсно, ситуація, за якої звільнений прем'єр-міністр «відновився на роботі» в судовому порядку, виглядає комічно. З іншого боку, стаття 24 Конституції свідчить, що «громадяни мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом», а стаття 43 стверджує, що «громадянам гарантується захист від незаконного звільнення».

Цю колізію міг би розв'язати закон, який встановлює правову ієрархію в цій проблемі, однак такого закону поки що немає. Деякою мірою Президент потрапив у капкан, який сам же й поставив. Йому зручно поводитись із посадовими особами як з чиновниками, для яких не існує політичної відповідальності, а існує тільки відповідальність адміністративна. Втім коли це так, чиновники бажають мати й «адміністративні» права, розуміючи свою діяльність як звичайну «роботу» з усіма наслідками, які випливають з цього, як то КЗПП тощо. А Президент демонструє свій звичайний стиль — зробити так, щоби було зручно тільки йому. Тобто, працюючи з посадовими особами, поводитися з ними як з простими чиновниками, а звільняючи їх, — як з політичними діячами.

Детальніше про цю проблему — в найближчих числах «Дня».