Харків став героєм фільму про страчених кобзарів

31 жовтня в Харкові при двох переповнених залах відбувся передпрем’єрний показ фільму «Поводир» Олеся Саніна. На показ і обговорення прибули не тільки режисер із одною з героїнь і своєю дружиною, актрисою Іриною Саніною, але й багато харківських незрячих акторів і кобзарів, які взяли участь у зйомках. Також завітав письменник Сергій Жадан, який в короткому епізоді зіграв свого улюбленого культового поета-футуріста Михайла Семенка. Проте не тільки люди, але й саме місто Харків стало повноправним героєм історичного фільму, запевняє Олесь Санін. 

Трагічні події фільму, в якому художньо подана історія страти з’їзду кобзарів, відобразили історію Харкова 30-х років - акторів театру «Березіль», репресованих українських письменників, музикантів, художників. «Це було місто, яке вірило в своє світле майбутнє, але перетворилося на місто темряви, де знищувалась вільна думка», - зауважив режисер Олесь Санін. Тому Харків став не тільки місцем зйомок, але й учасником дії, із яким були пов’язані маленькі дива, які постійно траплялися з акторами і режисером під час роботи, і змінили їх. Наприклад, виявилося, що один з харківських багатіїв, володар тракторного заводу, здав на металобрухт перший харківський трактор, але добрі люди врятували цю історичну машину та доставили режисерові, тож трактор теж «знявся» в кіно. А скульптура в композиції харківського пам’ятника Шевченку, так звана «дівчина з книгою», нагадала режисеру відому співачку Джамалу, яка зіграла головну героїню. Так з’явилася сцена, де з Джамали створюють скульптуру. 

В обговоренні фільму одразу після показу взяв участь видатний художник та історик харків’янин Макс Розенфельд, відомий своїми екскурсіями по місту. Режисер назвав Максима, який допомагав у створенні архітектурно-художніх символів, «янголом-охоронцем Харкова». Саме Максим розповів режисеру, що Держпром будувався таким чином, щоб нагадувати перші ноти Інтернаціоналу. Окрім відбору значущих та культових місць для зйомок, дизайнер зайнявся відтворенням «летатліна», культового апарата, зробленого в  30-ті роки художником-конструктором Володимиром Татліним, який став уособленням «крил мрії» у фільмі. «Виявилося, що Татлін, автор «махольоту», був харків’янином. Це мене страшенно вразило, - розповів Макс Розенфельд. – Бо Харків, який за задумом був Аероградом, містом мрії, виявився ним насправді! Нам не треба було нічого вигадувати, просто взяти документальні факти». 

Режисер зізнався, що не міг уявити тих змін у країні, які розпочалися після вересня 2013 року, коли фільм був закінчений. Фільм, який розповідав про історію страти української культури, виявився пророцьким, бо багато з подій минулого зараз звучать в щоденних новинах, вражений Олесь Санін. «Це означає тільки, що методи НКВД, катів українського народу не змінилися», - зауважив режисер. Глядачі також помітили, що деякі моменти фільму дослівно відтворилися в реальності через рік після зйомок. Чого вартий кадр з олівцем, що ламається в пальцях героя? Або катівні в підвалах, які зараз повторилися в знущаннях терористів над полоненими на Донбасі. І поет Сергій Жадан та незрячий журналіст Володя Носков, які знялися в трагічному фільмі в 2012-му, постраждали від рук проросійських бандитів на центральній площі Харкова в 2014-му.