Хосе в присутності кохання і смерті
Цілком логічно, що на прем’єрі другої вистави «Кармен» був майже аншлаг. Численна публіка жадала краси, видовища, акторських зірок, і Жолдак, який тяжіє саме до такого шоу-театру, подав усе це з лихвою. Найбільш цікаво втілений образ Хосе. У першому акті закоханого солдата грає Георгій Хостікоєв, син Анатолія. Успадкування таланту тут — вражаюче. Хостікоєв-молодший просто випромінює чарівність молодості, світиться зсередини прекрасною нерозпорошеністю артистичного обдарування. Його Хосе — справжній романтичний герой, юний, поривчастий, здатний на будь-яке навіженство заради кохання. Іншими словами, Георгій Анатолієвич — істинне відкриття постановки.
Анатолій Хостікоєв у другому акті в ролі дона Хосе, який уже подорослішав, більш передбачуваний, чи що. Але це задається і умовами спектаклю: адже друга частина будується досить несподівано — із сюжету «Меріме» раптово проростає... «Хресний батько». Дон Хосе — могутній, впливовий мафіозі, в якому практично нічого не залишилося від юного, відкритого всім вітрам, солдатика. Єдине, що живе у ньому, — давнє кохання до Кармен. Однак сила і натиск темпераменту актора часом входять у протиріччя із самою побудовою образу. Все вирівнюється у фінальній сцені, коли дон Хосе, який уже психічно покалічений і заїкається, повертається до Кармен. Саме це перетворення виявляє талант Хостікоєва-актора, що може навіть у несприятливих для нього умовах вести максимально переконливу гру.
Щодо тієї, яка увергла Хосе в пучину нещастя, то її роль приречена. Вікторія Спесивцева, дружина Жолдака і прима всіх його постановок, уміє бути красивою на сцені. Але, на відміну від своїх поривчастих візаві — Хостікоєвих, практично не змінюється. Її Кармен статуарна від початку до кінця, горе і радість не позначаються на ній. Красива і психологічно нерухома, вона проходить дивною тінню через увесь спектакль, практично ніяк не впливаючи на те, що відбувається. Істинна драма, велич і надрив долі — у Хосе у виконанні Хостікоєвих, і вистава, зрештою, про нього, вічного солдата, нестримного і у коханні, і у помсті. Уміння Жолдака точно підбирати акторів тут вкотре підтвердилося, компенсувавши його ж традиційно вільне поводження з літературним першоджерелом.
Саме тому успіхи спектаклю — конкретно акторські. Кінематографічно яскраві дуети Хосе і Кармен у другому акті — зустріч після довгої розлуки, розмова в машині і подвійна смерть у тому ж уявному автомобілі — виграють саме в поєднанні двох абсолютно різних виконавських темпераментів Хостікоєва-старшого і Спесивцевої. І тоді, виявляється, абсолютно не потрібні ні настирливе «офранцуження», подане в безперервному виконанні шансонів і суєті костюмованої масовки, ні постановочні ефекти (добротна робота сценографа Марії Левітської).
Історія Хосе і Кармен — це усього лише історія двох самотніх людей, що заслуговували щастя, але так і не знайшли його. Жолдак робив виставу про Кармен, про кохання і смерть. Вийшло ж — про життя однієї людини, Хосе, про його тріумф і падіння. Напевно, це не так уже й мало. Театр, як і політика, часто — мистецтво можливого, і об цю межу розбилося немало режисерських амбіцій.
