Хотин: 1000-річний внесок в історію
Усуботу в присутності найвищих посадових осіб держави, в тому числі й Президента України Леоніда Кучми пройшли урочистості з нагоди 1000-річчя міста Хотина. Цей невеликий райцентр Чернівецької області з населенням у 12 тисяч осіб є справжньою перлиною Буковини й відомий, в першу чергу історикам, пам’яткою XIII—XVIII ст.ст. — фортецею, розміщеною на крутих схилах Дністра.
12 жовтня 2000 року за поданням Чернівецької обласної державної адміністрації заповідник «Хотинська фортеця» отримав статус Державного історико- архітектурного заповідника. З цього часу пройшло майже два роки. Історики, археологи, реставратори провели цілий комплекс робіт, і вже не за горами їх завершення. Дата — 1000-річчя Хотина – досить умовна (є дані, що поселення виникло у VIII ст.). І все ж опинилося місто в центрі уваги заслужено. З ним пов’язані сторінки історії, якими ми, українці, маємо право пишатися. І ці сторінки займають належне місце в історії Європи, і не тільки Східної.
Хотин перебував у складі Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Генуезької республіки (саме італійці в другій половині XIII ст. спорудили фортецю з дерев’яними укріпленнями) Молдовського князівства, яке на початку XVI ст. стало васалом Османської імперії.
Захищена земляним валом і ровом, із чотирма вежами (висота їх сягає 40 метрів), Хотинська фортеця постійно знаходилась у центрі уваги — декілька разів під його стінами відбувалися грандіозні битви. Так під час польсько-турецької війни 1620— 1621 рр. саме Хотин опинився в центрі подій, та й сама війна отримала назву Хотинська. Українські землі тоді входили до складу Річчі Посполитої. Після нищівної поразки загону коронного гетьмана С.Жолкєвського від турків і татар під Цецорою в жовтні 1620 р. (саме тоді 23-річний Б.Хмельницький потрапив у полон до татар), польсько-литовська держава опинилася на межі катастрофи, і на її північних кордонах вишикувалася майже 200- тисячна армія на чолі з султаном Порти Османом II.
Розв’язка настала у вересні—жовтні 1621 року. Під мурами хотинської фортеці більше місяця проходила грандіозна битва. Майже 40 тисяч поляків, литовців і угорців навряд чи змогли б довго стримувати атаки вп’ятеро більших сил «воїнів ісламу». Тому прихід під стіни Хотина 42-тисячної армії запорожців на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним став тією «соломинкою», завдяки якій було врятовано Річь Посполиту. Загибель її мала б непередбачувані наслідки.
Петро Конашевич-Сагайдачний, захисник православ’я і меценат освіти в Україні, визнаний лідер запорожців, переможець турків і татар під Кафою і Трапезундом, учасник походів королевича Владислава на Москву, безумовно, був тією фігурою, що зцементувала розрізнені загони запорозьких козаків. Під час майже безперервних штурмів їхніх позицій турками і татарами з 2 до 29 вересня 1621 р., козаки виявили чудеса героїзму. Внесок частин під керівництвом П.Конашевича-Сагайдачного у перемозі став вирішальним — Польща, Україна і Білорусь були врятовані від спустошення. Турки і татари тільки загиблими втратили понад 30 тисяч чоловік, близько 50-ти тисяч — дезертирували; хвороби, погане постачання у війську Османа II довершили справу. Іван Франко писав: «Туреччина, здобувши перший погром під Хотином 1621 року, почала хилитися з зеніту своєї величі і слави. Як свого часу князівства Київської Русі виснажили орди монголо-татар, і фактично врятували Європу від погрому, так і Хотин став могильником сподівань османів на верховенство в Європі. Порта була змушена підписати мирну угоду, вигідну для Річі Посполитої; кордон було зафіксовано по Дністру.
Нажаль, гетьман, ще до початку боїв під Хотином потрапив у засідку й отримав, як виявилося, смертельну рану від отруйної стріли. Через півроку після перемоги під Хотином, 10 квітня 1622 року, він помер у Києві, був похований у Богоявленському соборі.
Тепер і в Хотині, і в Києві є пам’ятник видатному політичному і військовому діячу — найбільш знакової (як і Петро Могила) фігури української історії першої половини XVII століття.
