Хто і навіщо оприлюднив дані бійців «Торнадо»?

21 квітня в інтернеті з’явилися фото з особистими даними бійців батальйону міліції особливого призначення ГУМВС у Луганській області «Торнадо». Це колишній добровольчий батальйон «Шахтарськ», який раніше формувався і комплектувався у Дніпропетровській області. Яким чином база даних бійців потрапила в інтернет і вже перекочувала на сепаратистські сайти, наразі з’ясовує СБУ та підрозділ внутрішньої безпеки МВС. Результатів розслідування ще немає, та як заявив речник прес-центру АТО Андрій Лисенко, винні обов’язково будуть покарані. Але військові, чиї фотографії з адресами проживання, з особистими телефонами засвітились так відкрито, вважають це зрадою. Вони обурені, розчаровані і схвильовані, бо вдома лишились родини, життя яких тепер у небезпеці. З одним бійцем, чий особисті дані опинилися в інтернеті, зустрівся «День», військовий захотів лишитись анонімом, бо  вже відчув на собі наслідки інформаційної зради.  

– Там є люди з Донецької області, у них там лишаються сім’ї. Рано чи пізно відбудеться те, що прийдуть у сім’ю люди з автоматами, що вже неодноразово було, наставлять зброю на матір, брата, і змусять їхати цих людей на окуповану територію. Були випадки, що люди переїхали, і ніхто про них тепер нічого не знає. Хіба це порядно? 

Я жив там, де зараз окупована територія, але моє прізвище, ім’я, по-батькові вже у цій базі є. І вона вже у сепаратистів, які мені дзвонять і погрожують.Моя колишня дружина з дитиною уже провели півтора місяці у полоні. Бо ось така позиція України, щоб злити нас та продати.

Було звернення у службу Божу (іронічно називає службове розслідування, яке провели ГУМВС у Дніпропетровській області по даному факту і не виявили витоку вищезгаданої інформації – ред.), було поставлено питання, чи було проникнення у МВС у Дніпропетровській області, зламані сервери чи цього не було? Як тоді інформація опинилась у противника? Відповідь: хакери хороші. Добре, якщо це навіть зробив «Кіберберкут», у якому були колишні працівники МВС, то виходить, що у нас війна, частина міліціонерів перейшла на ту сторону, а наші паролі що – не змінились? Якщо частину області охоплюють військові дії, ця область відрізається і по ній міняються паролі. 

- Хто у цій базі опинився, бо деякі військові говорили, що серед «злитих» –  не рядові солдати, а командири, офіцери, керівники підрозділів?

- Неофіційно я виконував функцію командира взводу, і дійсно у той список потрапили люди, які були командирами, хоча їх і записали в рядові, але вони виконували функцію командирів. Тому дуже печально, що ми ніби боремось, а виходить, що боротись не треба було. Треба було просто взяти і лишити цю територію, і нехай розбираються. Якщо ви хочете зробити нас героями, показати наші обличчя, то дайте нам житло тут, нашим родинам, забезпечте роботою, забезпечте усім необхідним, як переселенців та військових…

- А як ви опинились на війні, ваша історія та мотиви?

- А мені треба було на тій стороні воювати? Ми ж читаємо історію взагалі, у 1991 році люди захотіли від’єднатись, їм це дозволили. А навіщо зараз паніку піднімати. Вчіться і міняйте, якщо хочете. До мене прийшли додому і сказали – віддавай. А що я повинен віддати?

- Сепаратисти хотіли ваш бізнес забрати?

- Сказали: в ім’я ДНР – плати. Але я зранку до вечора працюю і забезпечую себе. А як це віддати? Зараз у ДНР заступник міністра з фінансів – це людина з освітою в дев’ять класів. У мене є причини, чому я хвилююсь за своїх близьких. У принципі, мені було б зручно воювати на тій стороні, я був би вдома, займався б «віджимами», мене у місті люди знали та поважали, міг взагалі ні за що не хвилюватись. Але якщо ми вибрали цей шлях, обґрунтували собі в голові, що в Україні краще, ніж у Росії, то треба йти до цього.

 Моя вимога – давайте чітко стежити за існуючою інформацією. Я не в одну атаку ходив, слава Богу, виводив моїх людей живими. Взяти Мар’їнку, Красногорівку, Піски, ми чистили дорогу на аеропорт, коли попадали на блокпости, сам Стрєлков писав у себе у «Твітері», що нас знищить, що ми його кровні вороги, в Іловайську брали укріпрайони, тобто я багато чого розумію, але найбільш образливо, що між батальйонами немає зв’язку. 

- У вас є можливість повернутись додому після закінчення війни?

- Ні, мене вб’ють. За мене нагороду дають. 

- На Вашу думку, чому саме добровольці опинились у зоні ризику? 

- Мені не хочеться переконатись, що я вибрав не ту сторону. Ось це печально. Бо ми виконуємо певні дії, але це війна, треба це визнавати. Страждають люди, але сам процес треба контролювати. Мені телефонує подруга, яка давала інформацію сюди про сепаратистів. А зараз вона в тюрмі, бо дізнались, чим вона займалась. Так за що вона сидить? За що загинули мої товариші, які воювали за Україну?

Найбільш образливо – розчаруватись у своєму виборі. Але з іншого боку, ми як чоловіки повинні тримати своє слово і своє рішення виконувати до кінця. А оці побочні моменти треба вирішувати по ходу подій.

- Як тоді держава мала б реагувати на таких зрадників? 

- Треба у більшому секреті тримати таку інформацію. Повинні бути більш відповідальні люди, з яких потім можна буде спитати.