Книга живих

14 травня 1972 року у маленькому литовському містечку Каунас Ромас Каланта вчиняє самоспалення, протестуючи проти радянського тоталітарного режиму. Влітку цього ж року ще поки нікому не відомий львівський хлопець Алік Олісевич, який щойно закінчив сьомий клас, приймає для себе ідеологію мирного спротиву та хіппізму як єдино правильну. З того часу пройшло вже більше сорока років, а Woody Child (Алік Олісевич) жодного разу не зрадив своїм переконанням. У власній книзі «Революція квітів», презентація якої відбулася цими днями, автор пише: «Відгомін великих подій скликав вільних людей, і Каунас здавався нам столицею хіппі. Я теж хотів стати вільною людиною, адже тільки так можна змінити світ на краще».

Зовнішній вигляд Аліка майже не змінився. Довге волосся, що тепер уже посивіло, перев’язує стрічка хіппі. Одягає він яскраві кольорові сорочки та джинси. Обличчя випромінює доброзичливість і душевну теплоту. Максимум, що може викликати такий зовнішній вигляд зараз, – здивовані обличчя перехожих. Кільканадцять років тому Аліка за подерті джинси і довге волосся відправляли до табору важких підлітків, звільняли з роботи, переслідувала радянська поліція, погрожували психлікарнею та тюрмою. Про все це та ще про багато іншого – як от львівський Святий Сад, перші концерти рок-груп, подорожі до інших країн, мирні маніфестації, правозахисну організацію «Довіра», знайомство з В’ячеславом Чорноволом – розповідає автобіографічна «Революція квітів» Аліка Олісевича, приправлена фотографіями з тих часів.

Якщо прослідкувати за розвитком дії книги, можна помітити, як захоплення західною музикою і культурою та вигуки «Свободу року!» на рок-концертах переростають у мирні протести із гаслами «Гласність!», «Свобода!», «США-СРСР – ядерне роззброєння» і врешті-решт приводять Аліка до ідей національно-визвольного руху. У маніфесті «Ідеологія радянських хіппі. 1967-1987», який вміщено у тексті «Революції квітів», читаємо: «Необхідно мати можливість голосувати в державній Раді, можливість обирати делегатів від неформальної молоді (так називають рухи молодіжної контркультури в нашій країні). Ми хочемо брати повноправну участь в реструктуризації суспільства і не відчувати утисків своїх громадянських прав». Для тих, хто й досі перебуває під лозунгами радянської пропагандистської машини і вірить, що хіпі – це виключно люди із непевними сексуальними зв’язками і наркотичним досвідом, книга Аліка Олісевича «Революція квітів» може стати альтернативною історією.

Ілько Лемко, президент колишнього львівського Святого Саду, учасник гурту «Супер Вуйки», а тепер відомий автор і гід екскурсійних турів Львовом охрестив «Революцію квітів» книгою живих. І це не просто так, адже разом із твором Аліка Олісевича у Львові презентували книгу Дмитра Кузовкіна «Львівська книга мертвих». І якщо «Революція квітів» – про досвід життя у всіх його проявах, то «Львівська книга мертвих» - про досвід смерті. Автор пережив кілька клінічних смертей і на базі власного досвіду написав працю про пастки загробного життя. Проте на такій дещо похмурій ноті Дмитро Кузовкін не зупиняється – зараз до друку готується його друга книга «Магія. Секс. Хіппі».

Обидві книги надзвичайно важливі не тільки для осередку хіппі, який з роками усе зменшується, а й для українського суспільства в цілому. Чеські та польські друзі Аліка Олісевича уже висловили бажання перекласти «Революцію квітів», адже це – історія внутрішньої і зовнішньої боротьби з тоталітарною системою, погляд з іншого боку барикад. І навіть у такій, здавалося б, комерційній справі, як видання книги, обидва автори проявили свою хіпповість – більшість тиражу роздали безкоштовно.