Коктейль Молотова
Проте жанр вистави за назвою «Маскульт», яка відбулася в Молодому театрі, визначити складно: поетичний вечір чи джазовий сейшн, а, може, аудіовізуальний перформенс? Ясно лишень, що вже зараз цю акцію можна назвати однією з центральних подій концертно- прем’єрного сезону. У створенні того, що відбувалося на кону Молодого, брали участь музики з талановитого польського джаз-тріо «Олесь-Тшаска- Олесь» і троє найпомітніших українських поетів — Юрій Андрухович, Андрій Бондар і Сергій Жадан.
Зрозуміло, що при такому наборі імен — культові Андрухович із Жаданом плюс близький до такого статусу Бондар — інших засобів для залучення глядачів не було й потрібно. Однак результат перевершив усі очікування. Причина, схоже, не лише в тому, що той же Андрухович давно не виступав зі свіжими текстами — просто кількість інтелектуальної публіки, всупереч газетному песимізму, зростає, та й потреба в поетичному слові не йде на спад. Інакше кажучи, сьогодні в Україні є кому писати добрі вірші (тут, до речі, столиця «пасе задніх»: Андрухович — із Івано-Франківська, Жадан — із Харкова), та й є кому їх слухати — з жадібною увагою.
Втім, драматургія вечора будувалася не лише на текстах — літературних і музичних, — але й на поєднанні дуже несхожих темпераментів. Дещо поважний, хриплуватий Андрухович, рівний і соромливий Бондар, зосереджений і гострий Жадан... Їх не можна назвати лідерами різних поколінь у своєму цеху. Скоріше, тут — зіткнення індивідуальностей, контрастних світоглядів, творчих систем — той необхідний конфлікт, яким тільки й живе література. І в тому, що виконували всі троє, це дуже відчувалося. У Андруховича злободенність, гіркий сарказм значно потіснили витончену чуттєвість та іронію його ранніх робіт. Чимала частка актуальності (навіть політичної) у поєднанні з меланхолією властива і верлібрам Бондаря. Однак негласну першість у літературній частині «Маскульту» потрібно визнати за Сергієм Жаданом. Саме його вірші, хоча й не зривали інтенсивних, частих оплесків, залишали відчуття мандрівки в особливий, цілком завершений зсередини світ, у його рядках проступало те чудове переплетення образів, яке здатне зачарувати слухача всупереч усім раціональним рамкам, — справжня влада уяви.
Щодо польських джазменів, то вони, схоже, справилися зі своїм завданням — бути не просто тлом, але й посильними учасниками події — їхні імпровізації часом відтіняли, а часом і доповнювали декламацію. А наприкінці поети самі влаштували щось на зразок невеликої вербальної джаз-сесії — читаючи по черзі в один мікрофон свої вірші. Вийшов єдиний фінальний акорд, гідний останньої фрази — «Пам’яті Сергія Набоки»...
Значення «Маскульту» важко переоцінити. В Україну (вечір повторять у Харкові) повертається практика літературних вечорів, причому не просто як малолюдних гуманітарних зустрічей, а як резонансних подій. Жадан спочатку пропонував назвати акцію «Коктейль Молотова». Назву змінили, сутність залишилася — дано старт «вогненебезпечним», але вкрай необхідним для вітчизняної словесності подіям. Результати можуть бути — такі ж непередбачувані, як і плідні.
Дуже багато нагромадилося в нас старих, заржавілих бронемашин.
