Колективна безвідповідальність

Як свідчить рік у рік статистика, найбільш небезпечною залишається праця в таких галузях, як вугільна промисловість (минулого року сталося 10 тис. 845 випадків виробничого травматизму, в тому числі 217 — зі смертельним кінцем), агропромисловий комплекс (відповідно, 3494 і 276 випадків), машинобудування (2378 травмованих і 52 загиблих). Також до шістки «лідерів» входять соціально-культурна сфера і торгівля, металургія, будівництво. З оптимістичних даних Державного комітету з нагляду за охороною праці: вперше заходи, заплановані Програмою дій уряду, виконано в повному обсязі, оскільки питання промислової безпеки та охорони праці нарешті було профінансовано окремим рядком. Результат не змусив на себе чекати: наприклад, на шахтах минулого року не було зафіксовано жодного випадку смертельного травматизму. І ще: ВВП, згідно з офіційними показниками, неухильно зростає, а жертв при цьому стає менше. Якщо при виробництві у 2002-му валового продукту на суму в 221 млрд. гривень постраждало 26 168 осіб (загинуло при цьому 1285), то минулого року 243 млрд. грн. ВВП зібрало «данину» в 24 847 травмованих (1230 загиблих).

Звичайно, скорочення виробничої смертності на 4,5% наразі ще мало має спільного з нормою Конституції, яка забезпечує громадянам право на здорові та безпечні умови праці. Однак покладати всю провину з цього приводу на якусь одну зі сторін (інспекторів Держкомнаглядохоронпраці, роботодавців чи самих працівників), як здається, некоректно. Про «колективну відповідальність» говорять, знов-таки, цифри: понад 240 тисяч обстежень виявили 256 тис. порушень нормативних актів про охорону праці, при цьому було припинено роботу 242 тис. робіт і об’єктів, на працівників підприємств накладено 60,3 тисячі штрафів, на керівників — 10,3 тисячі. Загальна сума стягнень становила майже 4,5 млн. гривень. І — може, в порівнянні з обсягом ВВП, ця цифра покажеться нікчемно малою, — однак лише від смертельних випадків Україна щорічно втрачає понад 100 мільйонів гривен.

У середньому, як показує практика, кожні 8—10 обстежень — запобігання одному випадкові травматизму. Виходячи з вищесказаного, навіть оштрафований у ході «ревізії» роботодавець, як би це парадоксально не звучало, має бути вдячним органам нагляду, переконаний працівник комітету, який не побажав назватися. Адже стягнення «государева ока» (так неофіційно називали аналог Держкомнаглядохоронпраці за часів Петра I) — крапля в морі в порівнянні з тими санкціями, які можуть бути в разі серйозної аварії на виробництві. З цього приводу на недавній колегії глава комітету Сергій Сторчак критикував окремі регіони за певну «млявість» в інспектуванні підприємств, що перебувають на їхній території. Наприклад, на його думку, недостатніми темпами йде виявлення об’єктів підвищеної небезпеки. І пообіцяв тим, хто завинив: «Не можете справлятися зі своїми обов’язками — шукатимемо вам заміну». Однак подібний нагляд — нехай навіть комітетові й удалося нарешті забезпечити зарплатню своїм працівникам на більш-менш пристойному рівні — має й зворотний бік. З цим глава Держкомнаглядохоронпраці збирається жорстко боротися, проте він визнав: минулого року було складено декілька протоколів за фактом хабарництва інспекторів (наприклад, піймали «на гарячому» начальника інспекції в Луганській області, два таких випадки сталося в Херсонській), в окремих регіонах працівниками КРУ виявлено порушення фінансової дисципліни.

Проте аналіз обставин і причин травматизму свідчить: близько 80% випадків зумовлено низьким рівнем виробничої та технологічної дисципліни на підприємствах, відсутністю медконтролю. Що стосується останнього, то, наприклад, останнім часом у статистиці неприємних випадків все частіше фігурує таке поняття, як природна смерть. Що б там сьогодні не говорилося з цього приводу, однак за часів існування Країни Рад, людині, яка полінувалася пройти профогляд, могли затримати заробітну платню. Нині часом — ані адекватного медичного «нагляду» на підприємствах, ані усвідомлення потреби ставати до своїх обов’язків лише будучи повністю фізично здоровим, — з боку самих працівників. Уже не кажучи про те, що стали на сьогодні анахронізмом таблички радянських часів у дусі «стаючи до роботи за верстат, одягни рукавиці та головний убір!» А загалом же вони не позбавлені сенсу. Проте боротьба навіть із очевидними порушеннями часом буває «кривавою». Наприклад, підприємства АПК змусили-таки перейти — замість тракторів, які заводяться з допомогою так званої «шворки» (коли процес відбувається «під пузом» агрегату, що може спричинити наїзд на самого водія) — на техніку з електростартерним приводом, що відразу ж скоротило кількість таких нещасних випадків з 45— 50 до 5. Однак дебати з цього приводу між контролюючими та підконтрольними були довгими й неприємними: представники агропромислового комплексу небезпеку розуміють, однак зі свого боку пропонують замислитися, чому така відстала техніка все ще наявна на полях Батьківщини…

Головним завданням у Держкомнаглядохоронпраці називають профілактику нещасних випадків на підприємствах. З цією, а також іншою метою — покрити борги перед потерпілими — створювався два роки тому Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Борги, які виникли до моменту створення фонду, ліквідувати, природно, не вдалося: відповідальність за виплату боргів уже неіснуючих на той момент підприємств пала на державу. Як вважають у Держкомнагляді, фондові вдалося на сьогодні зробити виплати постраждалим регулярними. Але з розв’язанням першочергового завдання — профілактики — тут так і не впоралися. На думку комітету, потрібен і новий механізм відповідальності власника: наприклад, об’єктам підвищеної небезпеки просто необхідно вирішувати дане питання через страховиків. Ось лишень все це, поки що, — в неозорому майбутньому. Це визнають, до речі, і в приватних страхових компаніях. Тут вважають, що держава, відібравши у недержавних страхових структур даний сегмент, поводиться за принципом «собаки на сіні». Що відбивається і на розмірі страхових виплат.