Кому вірить Україна
Згідно з даними аналізу стану прав і свобод людини в Україні, проведеного в рамках проекту Східноєвропейського інституту розвитку й Українсько-американського бюро захисту прав людини, в здатність Верховної Ради захищати ці самі права вірить усього 6% респондентів на тлі 25%, які цілком не довіряють. Кабінет Міністрів удостоївся довіри 3% співгромадян, а 28% — категорично в його захист вірити відмовляються. Служба безпеки здобула 5 і 27 відсотків відповідно, місцева влада — 3 і 30%, суди — 3 і 31%, релігійні організації — 7 і 25%. Цікаво, що найменший рівень недовіри спостерігається стосовно ЗМІ (20%) та міжнародних організацій (14%).
Криза довіри до багатьох державних структур, таким чином, наявна. Що підтверджують й інші, не менш показові, дані. Лише 4% співгромадян вірять у те, що рідна міліція зможе захистити їхні права та свободи, а 41% так не думає. Тримайтеся: ці цифри схожі з рівнем довіри... кримінальним структурам. Покласти вирішення своїх проблем на їхні плечі готові 4% респондентів, не прагнуть їхнього посередництва в захисті своїх прав — той самий 41% співвітчизників. Водночас традиційна для українців золота середина дається взнаки: при порушенні особистих прав (на безпечне життя, на повагу до честі та гідності, на недоторканість життя й житла, охорону здоров’я, таємницю листування й телефонних розмов тощо) 48% співгромадян усе- таки звернуться за допомогою до судів різних рівнів, 36,7% — у міліцію, до місцевих органів влади — 21,3%, до прокуратури або адвокатів — 16—17%.
Мета зустрічі, організованої Східноєвропейським iнститутом розвитку, — обговорити, наскільки ефективно працює в країні Інститут омбудсмана — організації, яка має першою реагувати на факти порушення людських прав із боку вітчизняних держорганів і не лише їх. Слід сказати, що найбільший рівень довіри, яким, з огляду на соціологічні дані, удостоїв український народ свого Уповноваженого із прав людини, супроводжується й значним «антирейтингом». Люди, які не довіряють, швидше не довіряють, ніж довіряють, і ті, кому було складно відповісти, становили істотну частину — 37%. Чергові серії зборів під гаслом «Зміцнення ролі громадян як платників податків і виборців» аж ніяк не ставили перед собою завдання «розбору польотів» щодо конкретних особистостей. Але так сталося... «Я не вважаю роботу українського омбудсмана ефективною, — йдеться в зверненні відомого правозахисника Семена Глузмана до депутатів Верховної Ради. — Але я розумію інше: трагізм фігури омбудсмана в Україні очевидний за самою своєю суттю. Не маючи жодної влади, не маючи підтримки в особі так званого правозахисного руху в Україні (реально неіснуючого, на жаль), працюючи в непрописаному правовому полі, Iнститут омбудсмана приречений на неефективність». Україні, за твердженням С. Глузмана, для початку слід би прийняти Цивільний кодекс, розпочати судово-правову реформу, ухвалити також закон про судово-психіатричну допомогу — без цього інститут уповноваженого не може виконувати свої функції на прийнятному рівні.
Банально, але корінь проблеми неефективної, на думку експертів, роботи українського омбудсмана очевидний: тими самими причинами, наприклад, можна пояснити рівень недовіри співвітчизників до судів чи міліції. І все ж деякі рекомендації «напівзахідні» інституції (згадані вище) дозволили собі інституту уповноваженого дати. По-перше, відійти від довільної форми бланка скарги. Досвід роботи європейського омбудсмана і її колег із різних країн показує, що коротке правове роз’яснення на бланку дає можливість скоротити кількість скарг, що не належать до компетенції уповноваженого, а також прискорити процедуру звертання. Більш того, в країні, хоч як крути, а все ж зростає кількість громадян, які користуються інтернетом. А отже, — доцільно форму цього самого бланка розмістити на сайті уповноваженого. По- друге, з метою підвищення рівня довіри слід би забезпечити максимальну ясність і доступність процедури розгляду звернень. По-третє (а це в’яжеться з двома першими пунктами), звіт омбудсмана про стан дотримання прав і свобод людини має базуватися переважно на зверненнях громадян. Поки що ці звіти, як відзначають експерти, становлять у вищезазначених зверненнях лише відсотків двадцять, тоді як європейський уповноважений практично всю свою доповідь будує на їхній основі.
Хоча, ще раз акцентують увагу експерти, проблема насамперед упирається в небажання багатьох (в тому числі й правозастосовних) органів дотримуватися букви Закону. Що казати, якщо свого часу аж 239 парламентаріїв проголосували проти створення такого iнституту. Довгий час не було й фінансування: бюджет прийняли до позитивного рішення з цього питання. Кошти на роботу українського уповноваженого тоді збирали західні дипломати...
