«Конферанс на межі фолу»

Залишивши соціалізм, пострадянське суспільство стрімко входить у буржуазну дійсність. Без розбору приймаючи хороші і погані надбання капіталізму. Естрада однією з перших приєдналася до масових течій, перейменувавшись на західний манер на шоу-бізнес. Блискавично почали створюватися театралізовані мюзикли, проводитися паради зірок, різні церемонії нагородження преміями співаків і музикантів, які залучають глядача до сприйняття масової культури. Такі, наприклад, як грандіозна вистава, влаштована «Русским радио» з приводу вручення «Золотого грамофона», яку демонстрував «Інтер» у новорічні дні (у неділю «Інтер» повторно показав це теледійство. —

Ред. ). Якщо вірити рекламі, то шоу готували півроку. А на створення декорацій пішло кілька місяців. Зате, прийшовши до Кремлівського палацу з’їздів, глядачі побачили на сцені грамофон, що світився, із вмонтованим в нього екраном. На ньому показували відеокліпи. Виконавці виходили через люмінесцентну трубу, ніби імітуючи свою появу з радіодинаміка. Вели концерт, як і годиться у таких випадках, зірки високого польоту — Микола Фоменко та Алла Пугачова. Вражаючи не завжди пристойними жартами російську еліту в перших рядах, московську публіку, що знаходилася за нею в залі, та телеаудиторію, яка уважно стежила за тим, що відбувається. Зокрема, грубуватий пан Фоменко загадував Аллі Борисівні загадки, на приклад: «Хто блищить, але не закінчує?», вона, сміючись, відповідала: «У нас буде не блискучий кінець!» Тут з’являлася група «Блестящие» і співала пісню «За четыре моря». Або, представляючи Дмитра Малiкова, Фоменко перефразовував слова його пісні: з «даже рая» в «дожирая», потім представив Андрія Данилка в ролі «Раї», яка вручить Малiкову «Грамофон», і завершив свій каламбур вражаючою фразою: «Трансвестити — теж люди!» У якийсь момент ставало нудно від пласких і слизьких жартів, що переходили у відверте хамство. Через деякий час сам Фоменко втомився від словоблудства і залишив сцену. Йому на зміну прийшов Максим Галкін, продовжуючи щось говорити про кохання по-французьки. Стало ще нудніше. Саме у цьому місці подумалося: коли ж зникає межа між пристойним і непристойним? Чим замінюється повага до глядача, до колег по сцені, до себе самих? Можливо, фальшивим заграванням перед публікою або копіюванням третьосортного американського шоу, де так люблять грубий сміх. Того вечора, про який ідеться, Леонід Якубович порівняв «Золотий грамофон» із врученням «Оскарів». Але треба сказати, що «Оскари» презентують набагато пристойніше і дотепніше. (Ми бачили, також українське ТБ демонструвало).

Чи розуміють самі артисти, що при виході на сцену їхнє завдання — підняти глядачів у залі до рівня високої художності твору, а не опускати у непробудну лайку відвідувачів «забігайлiвки»? Саме її вважаючи смаком споживача. Хоч, можливо, попереду нова ера спілкування. І шоу- бізнес — її першовідкривач.

Тетяна РИЖЕНКО Як провести межу між розкутим і некоректним (інколи навіть відкрито непристойним) конферансом?

Юрій ГОРБУНОВ, телеведучий («Новий канал»):

— Будь-який конферанс повинен бути на межі фолу. Тому легко переступити цю межу. Але якщо глядачі знають наперед твої слова — це нудно. Вихованість, хороше почуття гумору та органічність не дадуть завести ведучого в нетрі непристойності. Ти інтуїтивно ставиш себе на місце глядача, визначаючи, що смішно, противно чи нудно. Навіть вульгарний жарт буває доречний і в тему, якщо він органічний для певної ситуації і самого ведучого. Але не можна ніколи зачіпати нікого особисто.

Марія БУРМАКА, співачка і телеведуча:

— Напевне, є ця межа. Якщо є такі запитання, як кажуть, «нижче пояса», теми, які мають бути закриті скрізь: і в інтерв’ю, і на сцені, то є й межа, яка має тримати їх у рамках. Мабуть, я не можу бути тут експертом, тому що Микола Фоменко як персонаж, як актор, раніше як музикант, мені дуже подобається. Я не чула, що він говорив, як він виглядав, але те, що він робив раніше, — це гра за законами гри, які йому пропонували.

Дмитро ОСКІН, конферансьє, ведучий телепрограм:

— Я вважаю, що все, що відбувалося на «Золотому грамофоні», не має взагалі жодного відношення до конферансу. Це досить безпардонне трактування конферансу двома особами, які, на мій погляд, не відчувають жодного кордону між культурою і безкультур’ям. Конферансьє — людина, яка зв’язує концерт в єдину канву, підпорядковує всі маленькі цілі єдиній темі. І яка, виходячи з цього, вже представляє артистів. А відчуття межі повинне бути з тієї самої хвилини, коли конферансьє зрозуміє, що він виходить на сцену для того, щоб подати артиста, а не принизити його в очах будь-кого іншого. Конферансьє — по суті, раб артиста. Він повинен працювати на те, щоб артисту, який виходить на сцену, створити сприятливий імідж.

РУСЛАНА, співачка:

— Є один недавній випадок, після якого неважко провести межу між розкутим конферансом і некоректністю. Це скандальна фраза Миколи Фоменка про трансвеститів на адресу мого земляка Андрія Данилка — на церемонії «Золотий грамофон». Вона була більш ніж просто невлучною.

Так, на сцені повинні існувати і критика, і гострий гумор, і іронія, і сарказм, і будь-які інші складові іміджу того чи іншого ведучого. Ми не можемо сказати, що він не має права бути таким. Я й сама не люблю «солодкавих» конферансьє, які вкотре перераховують твої нагороди. Ведучий має займати сторону глядача, а значить, критикувати — хай виконавець викручується!

Я можу навести приклад зі свого досвіду. На одній вечірці, де мені вручали нагороду за музичний фільм «Останнє Різдво 90-х», мене представили досить критично. Після цього весь зал спостерігав за тим, як я піднімаюся на сцену. Але як на мене, це цікаво і додає живості дійству. Ти, врешті, працюєш головою, щоб достойно відповісти! Але тоді у фразах ведучого Віктора Андрієнка не було злості чи образ. Сміявся весь зал, щиро сміялися і виконавці, над якими піджартовували. На тому ж MTV є чимало нахабних ведучих. Це підтримує «накал», тримає глядача у напрузі.

Однак у будь-якому разі людина повинна виходити на сцену з добром у серці, навіть якщо у неї імідж «гадючки». Тоді навіть гострі жарти не будуть ображати чи викликати злість. Тоді по-доброму сміятимуться не тільки глядачі, але й той, кого «підкололи». Але якщо зовсім не смішно, а замість цього виникає нерозуміння, навіщо це було сказано, значить, межу доброзичливості перейдено. Це може свідчити про непрофесійність ведучого, або про його слабкість, або про те, що він просто був не в ударі. Тоді, як у тій рекламі: якщо ведучий відчуває, що його отак «заносить», краще жувати, ніж говорити.

Андрія Данилка на «Золотому грамофоні» несправедливо образили. Це була саме та перейдена межа. Це мені нагадало — за аналогією із західним шоу-бізнесом — те, як Емінем ображає Мобі. Такі, з дозволу сказати, жарти тільки розчаровують людей. Межа, про яку ми говоримо, — це межа не форми, а суті. Так, агресія може бути присутньою на сцені, але тільки агресія формальна, як виражальний засіб. Коли ж людина дозволяє вийти назовні справжній ненависті, суб’єктивній нетерпимості, то цього на сцені бути не повинно.

Підготувала Юлія КАЦУН