Королю епізоду — 65
Здавалося, ще зовсім недавно ми з деякою недовірою спостерігали за його дебютом у фільмі Леоніда Осики «Кам’яний хрест», а вже минуло з того часу тридцять п’ять років. Не віриться. А сьогодні, 1 березня 2003 року, Україна відзначає ювілей улюбленця багатьох поколінь кіноглядачів Броніслава Миколайовича Брондукова. Відзначає з болем — останні п’ять років родина актора, який переніс ряд інсультів і важку операцію, заслуженого (! — Ред. ) артиста України, першого лауреата Державної премії імені О. Довженка, бореться за право жити в нормальних умовах.
Людині багато що дається в житті, багато що й питається. І чим сильніший та пронизливіший талант, тим більша плата. Броніславу Миколайовичу поталанило. Поталанило на вчителів і старших товаришів, серед яких був цвіт українського кіно та театральної еліти: Іван Миколайчук, Костянтин Степанков- старший, Леонід Осика і багато- багато інших. Трудоголiк, веселун, майстер анекдоту, Брондуков завжди перебував у гущі подій, ходив на роботу на студію іменi О. Довженка навіть у ті дні, коли в нього особисто не було знімальних днів, просто, щоб поспілкуватися. І зараз, в роки важкої хвороби, його родина продовжує отримувати листи і підтримку з багатьох міст колишнього Союзу. Пишуть, приходять, допомагають друзі, знайомі, шанувальники.
Поталанило на творчі роботи, яких так чекає будь-який актор. З українських виконавців тільки його та Миколу Гринька так часто запрошували до Москви на зйомку. Його талант був інтернаціональним. Трагічне і комічне йому були під силу. Недаремно він був улюбленим актором майстра трагікомедії Георгія Данелія. Серед його робіт варто пригадати хоч би й такі хіти радянського екрана, як «Здрастуй і прощавай», «Премія», «Афоня», «Анничка», «Комісари», «Олеся», «Я служу на кордоні», «На вас чекає громадянка Никанорова», «Вавилон ХХ», «Велика розмова», «Спортлото-82», «Ми з джазу», «Людина з бульвару Капуцинів», «Захар Беркут», «Гараж» — творча спадщина «короля епізоду» величезна. Остання робота в кіно — картина Андрія Бенкендорфа «Хіпініада». Вже будучи хворим, Брондуков зіграв пристаркуватого хіпі, лідера комуни «дітей- квітів». І, як ніколи раніше, особливо важливо саме сьогодні переглянути ці картини. Хоча б для того, щоб остаточно збагнути, яке місце ця людина посідає в українській культурі і зрозуміти, що суспільство йому багато чим зобов’язане.
Поталанило Броніславу Миколайовичу в коханні. «Я хочу бути твоєю милою, я хочу бути твоєю силою…», — проникливо звучали в програмі «Я сподіваюся...» (УТ-1, четвер) вірші, які читає з екрана дружина Броніслава Миколайовича Катерина. Його найбільше кохання, його сила, його опора. Саме вона стала натхненням нашого улюбленого актора, саме їй дісталася важка життєва ноша в довгі роки його важкої хвороби, коли довелося виходжувати свого коханого Бронечка. Відразу пригадується фраза, кинута Брондуковим по ходу дії картини Е. Лотяну «Табір іде в небо»: «А дівчата у нас — ікони ходячі…»
«Я сподіваюся...» — ці слова стали девізом великого українського актора, нашого сучасника, Броніслава Миколайовича Брондукова. З днем народження Вас, Майстре!
