«Кругообіг» чиновників у природі
Указом Президента скасовано інститут держсекретарів міністерств, їхніх перших заступників та заступників, який проіснував два роки. Водночас відновлено посади перших заступників та заступників міністрів.
Теоретична база, підведена вітчизняними політологами два роки тому під введення інституту держсекретарів, виявилася не тільки марною працею, а ще й скомпрометувала своїх творців. Про те, що держсекретарі призначались до закінчення терміну перебування на своїй посаді нинішнього глави держави, тепер можна не згадувати. Не прижилось на вітчизняному грунті це принесене з заходу нововведення.
Два роки тому, точніше 29 травня 2001 року, коли було введено посади держсекретарів, ці призначені Президентом чиновники мали забезпечувати Леонідові Кучмі контроль над новим урядом. Тоді також говорилося про коаліційний уряд, про те, що наші міністри мають стати політичними фігурами, а держсекретарі мають забезпечувати стабільність. Наводилися навіть приклади ледь не пожиттєвого перебування чиновників на таких посадах у країнах з більш сталими за наші демократичними традиціями.
Вітчизняний чиновник, як той боєць із комп’ютерної гри, має у такому разі не одне, а багато життів, перевтілюючись приблизно раз на два роки, під час чергової реорганізації.
Два роки існування держсекретарів міністерств показали, що політичними фігурами більшість наших міністрів не стала. Бо так і не став реальністю коаліційний уряд. Міністри, як і раніше, були міністрами, а держсекретарі при них стали звичайними першими замами. Тільки під іншою назвою. Щодо політичності того чи іншого міністра, то це у нас ніколи не залежало від посади.
Якщо держсекретарі непомітно перетворилися на перших заступників міністрів, то кому це все могло заважати? Причому так сильно, що виникла гостра потреба їхні посади скасувати? На поверхні лежить поки лише одне пояснення — в Україні тепер інший уряд, який будує свою роботу на дещо інших засадах, ніж попередній. Наявність «недоторканих» держсекретарів у міністерствах явно увійшла у протиріччя із поточним моментом. Бо хоч і виконував держсекретар практично ті ж самі функції, що й перший заступник міністра, його не можна було так просто звільнити. Хіба що міністром призначити.
Тому й настав час чергової міністерської реорганізації. За два місяці держсекретарі мають здати справи. Багато хто здасть їх сам собі, просто перемінивши табличку на дверях у міністерстві. А по тих, хто піде з посади держсекретаря в іншому напрямку, можна буде судити, у чиїх саме інтересах проводиться міністерська чистка.
Залишається слідкувати за кадровими змінами у міністерствах, які звичайно ж покращать і прискорять все, що треба. Саме ж слово «держсекретар» тепер означатиме те ж саме, що й раніше — керівник держдепартаменту США. І не більше.
КОМЕНТАР
Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Формально від ліквідації інституту держсекретарів виграє уряд. Адже посади держсекретарів запроваджувалися два роки тому як певна президентська противага «політичному Кабмінові», як певний стабілізатор виконавчої влади на випадок урядової чехарди. Насправді і тоді, і зараз у більшій мірі йдеться про просте перейменування одних і тих же посадових позицій, ніж про істотну зміну їхнього статусу, функцій і повноважень. Кумедно, але і запровадження інституту держсекретарів і його скасування обгрунтовувалося посиланням на європейський досвід.
Президент нічого не робить просто так. В указі про скасування інституту держсекретарів полягає чимала інтрига. У квітні в посланні Верховній Раді він заявив, що «затвердження політичного статусу міністра має супроводжуватися зміцненням інституту державних секретарів уряду і міністерств, які призначаються Президентом», а вчора власним указом скасовує цей інститут. Можливо, відмовляючись від держсекретарів, Президент відмовиться і від ідеї формування уряду парламентом? Це припущення виглядає вельми парадоксальним, але… У будь-якому випадку даний указ потрібно розглядати в контексті політичної реформи. Адже якраз інститут держсекретарів є одним із ключових пунктів, що з’єднують воєдино політичну та адміністративну реформи. Президент приніс інститут держсекретарів у жертву. Кому і в обмін на що? Поки що це загадка. Відповідь на друге запитання частково може бути отримано наступного тижня після представлення нової версії президентського законопроекту про конституційну реформу.
Ще одна версія — «скасування держсекретарів» є формальним приводом для кардинальної чистки верхівки апарату Кабміну. Згідно з указом, Л. Кучма доручив прем’єр-міністрові України внести в двохмісячний термін пропозиції щодо кандидатур на пости перших заступників і заступників міністрів. Починається новий виток боротьби за кадри і складні політичні ігри у виконавчій владі.
Створюється враження, що колізія з держсекретарями зайвий раз свідчить про те, що і політична, і адміністративна реформи, які стратегічно важливі для країни, приносяться в жертву локальним тактичним інтересам.
