Культурний «віз»: справа не в персоналіях?
На цьому тижні новим міністром Міністерства культури і туризму призначили Ігоря Ліхового, який раніше був генеральним директором Шевченківського заповідника у Каневі. Про нового «керманича» Мінкульттуризму відомо небагато. Наприклад, що закінчив Одеський політехнічний інститут і є фахівцем з електричних машин... Директором Канівського заповідника Ігор Ліховий став у 32 роки (наймолодшим керівником за історію цього заповідника). Музейним фондом Ліховий керував 15 років. Є досить суперечлива інформація про звільнення Ігоря Дмитровича з посади керівника заповідника. Це сталося торік, наприкінці січня. Як повідомляв телеканал «К-1», за однією версією — звільнення було без жодних попереджень, доган чи зауважень. Інша версія — Ліховий не співпрацював з місцевою владою, і рівень роботи колективу знизився... За рішенням суду Ігоря Дмитровича поновили на посаді...
Про свої пріоритети в роботі міністра І. Ліховий сказав, звертаючись до працівників Мінкультуризму, — це збереження української спадщини, подальше наближення культурного продукту до туризму, забезпечення ефективного співіснування цих галузей, повідомила прес-служба.
Коли «День» звернувся до видатних діячів культури та мистецтва, щоб вони прокоментували призначення нового міністра, то чимало людей відмовилося. Як правило, вони говорили: «Почне працювати — тоді побачимо»... або зітхали, бо в кулуарах Мінкульттуризму говорять, що Ліховий — «людина Білозір», і все буде, як було...
Чого чекати від нового керівника міністерства? Заміна Білозір на Ліхового — це добре? Ми пропонуємо вашій увазі кілька думок. Звичайно ж, це перші враження. «День» має намір про зміни в культурній політиці регулярно інформувати своїх читачів.
Дмитро ОСТАПЕНКО, екс-міністр культури, нині гендиректор Національної філармонії:
— Я можу побажати пану Ліховому стійкості, мужності, енергії. Вважаю, що ці якості у нього є. Він має досвід практичної роботи — все- таки очолював Національний Шевченківський музей, який знають у всьому світі. А те, що Ігор Дмитрович за фахом інженер (закінчив Одеський політехнічний інститут), то нічого страшного я в цьому не бачу. Важливо, чи хоче і може людина працювати. Можна пригадати колишнього міністра культури Бабійчука. Він 15 років керував Мінкультом і поступово справдi став міністром. Завдяки йому багато гарних справ народилося. В той час про нього точилося чимало розмов (Бабійчук взагалі був прохiдником на залізниці)... Хоча бажано, щоб міністр культури глибоко знав проблеми галузі в різних сферах, термінологію... Тому я можу на даному етапі побажати пану Ліховому якомога швидше опанувати проблеми Міністерства культури і туризму. Склалося так, що в основному увага акцентується на тому, що відбувається нині на вулицях, — концертах на Майдані, різноманітних попсових заходах, а до академічного мистецтва руки все не доходять.
Олександра ХРЕБТОВА, драматург, кінорежисер:
— На мою думку, ніякі кошти і ніякі окремі персоналії не допоможуть, доки не буде нормальних законів про культуру. А так у нас міністр культури — це хлопчик (або дівчинка) для побиття. «Дівчинку» вже побили — тепер черга «хлопчика»?
Євген КАРАСЬ, керівник галереї «Ательє Карася»:
— Перше: ставити директора музею — вкрай непередбачливо. Його взяли iз середовища, в якому немає ніякого осмисленого культурного життя. Невже не могли знайти когось з потужного культурного центру, на кшталт Одеси чи Львова? Друге: міністр мусить мати політичну волю для модернізації культури, для того, щоб робити непопулярні кроки. А нам пропонують культуру номенклатурного середовища. А найголовніше — як це робилося: непрофесійно. Ці збори нібито мистецької еліти у Президента перед призначенням... Це свідчить, що влада у царині культури досі користується підходами 1960—1970 років, більш того, демонструє це регулярно. Таке враження, що наші можновладці взагалі не розуміють, що відбувається довкола.
