«Курортний роман»:

Музей сучасного мистецтва на вулиці Глибочицькій у Києві — великий арт-центр. Серед іншого Музей веде проект «Арт-карта України», в рамках якого влаштовуються масштабні виставки регіонального мистецтва. 2007 року тут відбувся вернісаж львівських художників, 2009-го — одеських. Цього разу протягом трьох тижнів працюватиме експозиція живописців Криму під назвою «Курортний роман».

Гості діставалися до виставки коридором, перетвореним на інсталяцію «Кримська стометрівка» (арт-група REMIDIOS), ступали по піску під трансльований через динаміки шум прибою та крик чайок. Глядачі мали доступ до підсвіченого планшета, щоб малювати на піску.

Хронологічно ретроспективу відкриває морський пейзаж «Місячна ніч» пензля на сьогодні, мабуть, найзнаменитішого кримського художника Івана Айвазовського. Поруч — напрочуд тонкі, чарівливі акварелі іншого великого кримчанина — Максиміліана Волошина: «Похмурий день», «Рожевий вечір», «Коктебель», «Коктебель. Затока», «У горах Коктебеля».

В окремій залі — роботи класиків радянської доби: Валентина Бернадського, Миколи Бортникова, Федора Захарова, Петра Столяренка. Більшу частину експозиції становлять роботи молодих художників.

На виставці — понад 300 полотен 70-х авторів (живопис, графіка). Попри напевне величезну підготовчу роботу, проведену організаторами, варто зауважити, що кількість заходить у явну суперечність із якістю. Картини Бернадського, Бортникова, Захарова, Столяренка, не кажучи вже про Айвазовського та Волошина, явно випадали з переважної більшості сучасних картин. Було помітно, що молоді кримчани працюють багато в чому наслідувально, прагнучи уподібнитися до знаменитих попередників, не наважуються опановувати ні нових тем, ні нових мистецьких способів. Деякі роботи були б доречніші радше в салоні, у туристичній крамничці, на вуличному вернісажі, ніж у просторі, що називається Музеєм сучасного мистецтва. Подекуди здавалося, що мистецтво півострова застигло в пізньорадянській добі. А молоді кримські автори, котрі працюють нестандартно, мають своє обличчя й стиль, далекий від наслідування, або щонайменше смак до експерименту, лишилися поза «Курортним романом». Проте від залучення художників, які перебувають за межами офіційних об’єднань і династій, що склалися, виставка виграла б.

У цілому, незважаючи на згадану неповноту, значення проекту «Арт-карта України» важко переоцінити. Адже жодна з великих галерей Києва не намагається показати регіональне мистецтво — не менш цікаве, ніж у столиці. Варто побажати Музеєві на Глибочицькій більш виваженої експозиційної політики й успіхів у добрій справі.