Київ і Варшава — за деполітизацію «труби»
Дипломатичні баталії навколо проекту спорудження нового газопроводу для транспортування російського газу до країн Західної Європи в обхід України тривають. Їхнім центром залишається Польща, ключова країна при ухваленні остаточного рішення. Два тижні тому поляків умовляв пристати на російські пропозиції шеф російської дипломатії Ігор Іванов. Вчора завершився візит до Варшави міністра закордонних справ України Анатолія Зленка, який, здається, ознайомив публіку з нарешті сформованою офіційною позицією Києва. Сьогодні завершиться візит до Словаччини, іншої важливої для прокладки нового трубоводу країни, прем’єр- міністра Віктора Ющенка. Його зустріч iз президентом Словаччини Рудольфом Шустером та переговори з прем’єр-міністром Мікулашем Дзуріндою теж могли б підвести до певного поворотного моменту в історії — але тільки в тому разі, коли всі представники української сторони діятимуть на цьому напрямку чітко, злагоджено, і конструктивно. Деяка база вже є — насамперед, досягнуті в Мінську під час самміту СНД домовленості з Росією. Проте Україна так довго вагалася із своєю позицією, у першу чергу стосовно подальшої долі своїх газопроводів, що час уже може бути втраченим.
Зленко заявив у Варшаві після зустрічі з польським колегою Владиславом Бартошевським, що не бачить причин для того, щоб будувати новий газопровід. При цьому за його словами, як передає агентство ПАП (www.dziennik.pap.pl), Україна з розумінням ставиться до диверсифікації поставок енергоносіїв до Європейського Союзу, і готова до збільшення поставок газу до цих країн. Але реалізація таких проектів має забезпечувати, в першу чергу, економічні інтереси, а не політичні наміри. При проведенні модернізації української мережі, можна було б підвищити обсяги експорту газу з Росії до Західної Європи через Україну зi 120 млрд. кубометрів до 170 млрд. При цьому це й коштуватиме дешевше, ніж будівництво нового трубопроводу, і забезпечить більші обсяги, ніж обхідна ланка, яка має пройти через Польщу та Словаччину. «В цій справі, — заявив Зленко, — ми будемо співпрацювати з Польщею, і я переконаний, що ми знайдемо порозуміння». Як заявив український міністр, йому було приємно почути позицію президента Польщі з цього питання, яка близька до позиції української сторони і не може не задовольняти Україну.
В якості пропонованого Україною механізму вирішення проблеми Зленко, як передає Інтерфакс-Україна, назвав створення міжнародного консорціуму на основі концесії з транспортування російського газу на Захід — або ж запровадити інший прийнятний механізм управління українськими газопроводами. Це могло б стати спільною справою країн-членів ЄС, Росії, України та Польщі. За словами Зленка, Україна вважає, що вона може бути повноправним учасником реалізації нової енергетичної стратегії Євросоюзу і посісти відповідне місце в загальноєвропейській системі енергозабезпеченя.
Варшава цього разу вже жодним словом не натякнула, що виступає проти запропонованого Росією будівництва газопроводу, хоча загалом польська позиція залишилася без змін: інтереси України повинні враховуватися.
Втім і польський міністр Владислав Бартошевський заявив після зустрічі із Зленком, що Польща теж хотіла б у цьому питанні керуватися виключно економічними розрахунками, а не політичними міркуваннями, а для обговорення всіх можливих аспектів навколо нового трубопроводу Польща пропонує скликати конференцію за участю всіх зацікавлених сторін — Росії, України, Польщі, Європейського Союзу...
Але одночасно Варшава страхується: Бартошевський, як передає ПАП, заявив після зустрічі із Зленком, що «ми не вважаємо, що будь-який розвиток ситуації може негативно вплинути на наші економічні, політичні та людські відносини».
А питань залишається чимало. По-перше, Москва явно не збирається відступати з попередніх позицій, про що може свідчити остання заява російського віце-прем’єра Віктора Христенка на самміті в Мінську: спорудження нового газопроводу в інтересах енергетичної безпеки Європи. Про Україну та її інтереси в цій заяві не сказано нічого. Москва не збирається відмовлятися від ролі провідного гравця і права на прийняття остаточного рішення. Раніше Христенко заявляв, що Росія зацікавлена тільки в отриманні контрольного пакету акцій української газотранспортної мережі, і не в її інтересах — участь закордонного інвестора. Отже, метою політичних ігор, тиску на партнерів та блефу навколо обхідної труби цілком може бути саме отримання «Газпромом» контролю над українськими газопроводами. Принаймні зараз більш- менш зрозуміло, чого ж хоче Україна — тобто, умов концесії, причому за російської участі. По-третє, було б дуже наївним сподіватися, що Варшава заради збереження так званого стратегічного партнерства візьме й відмовиться від пропонованої Москвою круглої суми (до $1 млрд.) за транзит газу. Навіть за умови, коли російський газ подорожчає. Але саме Польща отримує деякі козирі в розмові з Росією, якщо на початку наступного року дійсно буде підписано угоду про істотне зростання закупок нею газу в Норвегії (майже до половини обсягів споживаного газу). Нарешті, ніхто не знає, яким буде політичний розклад у Європі наступного року, і до яких кроків змушений буде вдаватися Європейський Союз, який зараз неявно зайняв позицію «замирення» Росії.
Очевидно, наступна зустріч між президентами України та Польщі Леонідом Кучмою та Александром Квасьнєвським, яка має відбутися до кінця цього року, прояснить ситуацію, і тоді вже можна буде принаймні говорити про чіткі позиції Києва та Варшави. Можливо, до того часу чітко заявить про свою позицію й Братислава. Вона досі погоджувалася — за галасом у російських ЗМІ — на пропозиції Москви, але зазначала, що інтереси України не повинні страждати.
Словацький прем’єр Дзурінда поки що заявляє, що якщо його країну запросять до участі в проекті, вона не сумніватиметься. Хоча й має бажання зберегти добрі відносини з Україною. Натомість він висловився за участь Словаччини в будівництві нафтопроводу Одеса–Броди–Гданськ.
