Лабораторія безсрібників
У Києві відкрився IХ Міжнародний форум музики молодих
Весна — саме час для музики й молодості. Відповідно, у столиці вже майже десятиліття існує Форум музики молодих. Захід не надто відомий за межами композиторського, виконавського, консерваторського середовища — приміром, на тлі фестивалю імені Горовиця, що проходить паралельно. І це несправедливо. Оскільки таланти народжуються й дорослішають не лише у віртуозній гонитві за авторитетами минулого, а й у продукуванні свіжих ідей, у лабораторній роботі, ідеальній саме для нових рішень. Власне, Форум музики молодих такою лабораторією і є. Директор фестивалю Сергій Пилютиков підкреслює, що організатори не просто дозволяють, а рекомендують проводити дуже сміливі експерименти учасникам акції. Усіляко вітають «здоровий авангардизм» і свободу творчості. Одним словом — цілком революційні установки, у вітчизняному академічному середовищі неймовірно рідкісні.
Однак, схоже, крім бадьорості духу, Форум від змін у країні нічого не отримав. На прес-конференції відкриття Пилютиков, резонно зауваживши, що революція була культурною, ситуацію з Форумом охарактеризував як парадоксальну й страшну. За його словами, фестиваль — чи не єдиний у країні, що проводиться цілком у борг, аж до того, що питання стояло так: відкрити й одразу закрити. Але ж в усьому світі академічною музикою цілком опікується держава — таке це витратне заняття. Причому на самому верху, у керівництва міністерств культури, молоді та спорту є позитивні наміри, а от середня ланка не спрацьовує. Іншими словами, «жалует царь, но не жалует псарь». Але це вже щось до болю знайоме, із глибоко дореволюційної практики: нагорі теплі слова й добрі наміри, а «у середній ланці» — пекло бюрократії...
Так чи інакше, але Форум усе-таки відкрився й проходить. Географія вражаюча — представлені твори композиторів з 17-ти країн, зокрема Австрії, Аргентини, Великої Британії, Італії, Нідерландів, США, Німеччини, Франції, Швеції, Японії й навіть нечуваного раніше Еквадору. При цьому Дев’ятий форум вирізняється надзвичайною кількістю світових і всеукраїнських прем’єр — зі 130-ти творів значна частина прозвучить уперше. Важливо й те, що сучасну академічну музику гратимуть ті, хто їй адекватний, хто розуміє специфіку її виконання. Кілька концертів уже відбулося. Першою була добірка творів для саксофона у виконанні київського «Арт Сакс Квартету». На офіційному концерті відкриття «Музика III тисячоріччя» ансамбль солістів «Київська камерата» зіграв опуси українських авторів — Золтана Алмаші, Любави Сидоренко, Євгена Оркіна, Сергія Пилютикова. Увагу привернув концерт «Американська музика ХХ століття» (виконання — ансамбль сучасної музики «Форум») і виступ львівського квартету флейт «Шонікозаренко». Але дійсним початком, одним з головних подій Форуму саме як лабораторії експериментів став проект мультимедійних жанрів сучасної електронної музики «Ем-Візія».
Композиторська електронна музика сягає своїми витоками у початок ХХ століття — щойно артисти зрозуміли, що електрику можна застосовувати для створення яких завгодно складних звукових сполучень. А починаючи з 1950-х років електроніка стала невід’ємною частиною академічного мистецтва. У нас, на жаль, електрика узурпована естрадою, і ні про яку альтернативу навіть не йдеться; тому зрозуміло, наскільки важливі подібні проекти.
«Ем-Візію» прагнули зробити максимально цікавою, тому зібрали досить різнорідних виконавців. Студенти Національної музичної академії вправлялися в обробці конкретних звуків та іншому звуковому радикалізмі. Іноді виходило досить забавно — як, наприклад, у Катерини Оленич, яка в основу опусу «15-05» поклала побутові звуки її кімнати в гуртожитку. Іноді ж починалася просто звукова атака на уші аудиторії, доречна скоріше в інтер’єрах нічного клубу, а не в камерному просторі Центру імені Леся Курбаса, як це вийшло в «Діалозі» дуету Андрій Кириченко+Котра. Безсумнівною принадою для цінителів став виступ росіянки Олесі Ростовської, яка освоїла гру на дивовижному електроінструменті — терменвоксі. Музикант грала й власні композиції, й класику — «Лебедя» Каміля Сен-Санса, й сучасний російський авангард. Виступ виглядав багато в чому цікавим і пізнавальним, але, як видається, самій виконавиці не вистачало розкутості, адже терменвокс — інструмент із досить яскравим звуковим темпераментом, схожий у чомусь на музичну пилку, й філармонічна зосередженість йому не дуже личить.
Цілісніше звучали й виглядали твори організатора проекту, невтомної пропагандистки електроакустики в Україні Алли Загайкевич. Вона представила досить витончену п’єсу «Laborintus-Exitus» (партія кларнета — Віталій Альфавицький) і радикальну, навіть у чомусь злободенну інсталяцію «Пори року на Майдані»: електронний акомпанемент — Загайкевич, вірші Юрія Андруховича у виконанні автора, відео — Оксана Плисюк. Дещо похмура експресія музики добре поєднувалася з мізантропією рядків Андруховича; відеоряд літнього, зимового, осіннього, ремонтованого, святкового, офіційного або п’яного Майдану завершував враження. Хоч би яке завдання ставила автор, виглядало це як своєрiдний фільм про передумови революції — про глухий кут, у який зримо заходив Майдан, столиця і країна останні кілька років перед листопадом минулого року...
Безумовною вершиною проекту, а також одним із головних здобутків нинішнього Форуму стала, звісно, прем’єра роботи Святослава Лунєва «Меланхолія». Літературна основа твору — елегія Йосипа Бродського, присвячена великому англійському поету Джону Донну — начитана самим композитором. Зображення скомпоноване режисером Ігорем Малаховим (документальний фільм «Своя доля. Сон») з фотографій, зроблених Лунєвим у метро й на вулицях Москви, та гравюр Дюрера. Головна складова — звісно, музика. Її відповідність ритміці елегії Бродського (композитор начитує її неголосно, рівно, вдумливо) — ідеальна. Зусиллями Лунєва на перетині світу звуків і світу віршів розгортається неосяжний, як зоряне небо, як зимова ніч, простір — бездонний, безмежний простір високої меланхолії. Слухач, по суті, входить у медитативний стан — опиняється всередині сновидіння Всесвіту, настільки точно й тонко описаного Бродським. Сновидіння, в якому занурені у забуття рай і пекло, бог і диявол, ангели не відповідають на запитання, в якому поет говорить зі своєю невсипущою душею, — і фотообрази нічної метушні міста, що поступово переростають у апокаліптичні лінії Дюрера, дають цій мрії гідне обрамлення.
Попереду на Форумі ще кілька цікавих подій: вечір стародавньої музики й танцю, вишукана програма фортепіанної музики ХХ століття, підготовлена Євгеном Громовим, «Музичні памфлети» минулого й позаминулого століть, виступи ансамблю нової музики «Рикошет» і чеського ансамблю імпровізаційної музики «Marijan». А також творчі майстерні, майстер-класи, семінари. Усі ці акції можна побачити й почути в Будинку вчених і Малому залі Музичної академії (Консерваторії). Лабораторія відкрита, працює й дивує — незважаючи ні на що.
