Лідер репресованого народу
Завтра виповнюється 60 років відомому лідеру кримськотатарського національного руху, одному з діячів правозахисного руху колишнього СРСР Мустафі Джемільову. Сьогодні він депутат Верховної Ради, голова Ради представників кримськотатарського народу при Президентові України, голова меджлісу кримських татар.
Мустафа Джеміль-огли народився в Криму 1943 року. У травні 44-го його сім’я була депортована до Узбекистану. 1961 року Мустафа Джемільов вступив до підпільної організації «Союз молоді кримських татар». 1962 року за політичну діяльність був звільнений з роботи, за неблагонадійність виключений з III курсу Ташкентського гідроелектричного інституту. Вже тоді він був автором нарису з історії кримських татар, що розповсюджувався в самвидаві.
1966 року Мустафа Джемільов був уперше арештований за обвинуваченням в ухиленні від служби в армії (1,5 року табору). Звільнившись, він поїхав до Москви як представник народу, встановив контакти з дисидентами-правозахисниками. 69-го увійшов до Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР. 1970 року знову був арештований. В ув’язненні Мустафа пише й передає на свободу нотатки, листи, статті з історії народу, протести проти незаконних репресій кримських татар. 1974 року його термін продовжили ще на рік, «повісили» новий термін — «за наклеп на радянський лад». На знак протесту Мустафа Джемільов оголосив голодування. На суд Джемільова в Омськ приїжджали Андрій Сахаров і Олена Боннер. В Україні видано книжку зі стенограмою омського процесу «Мустафа Джемільов проти Російської Федерації». 1979 року, через трохи більш як рік після звільнення, Мустафа Джемільов знову заарештований за сфабрикованим звинуваченням за «порушення адміністративного нагляду» — його затримали в аеропорту в останній день закінчення терміну. Вшосте Мустафа Джемільов був арештований 1983 року, засуджений до трьох років магаданського табору і чотирьох років зіслання. Під час ув’язнення активно листувався й підтримував зв’язок з В’ячеславом Чорноволом.
Остаточно Мустафу Джемільова звільнив Михайло Горбачов за списком політичних в’язнів СРСР. Він одразу ж відновив громадсько-політичну діяльність. 1987 року обраний до Центральної ініціативної групи кримських татар. 1991 і 1996 (повторно) був обраний головою меджлісу кримськотатарського народу. Діяльність Мустафи Джемільова відзначена багатьма нагородами й почесними званнями, зокрема щорічною премією імені Нансена Верховного комісаріату ООН у справах біженців 1998 року, яку він віддав на влаштування кримських татар на батьківщині. Напередодні ювілею кореспондент «Дня» зателефонував Мустафі Джемільову й запропонував відповісти на декілька запитань.
— Як ви оцінюєте «тузлинську» проблему? Що треба робити Україні надалі?
— Це була така собі проба, чи вистачить Україні політичної волі протистояти спробам агресивних дій проти її суверенітету. Реакція нашої країни була гідною, хоча й не настільки адекватною, як того вимагала обстановка. Сусіду все-таки дали зрозуміти, що не слід цього робити. Разом із тим небезпека не минула. Україні не треба відкладати або зволікати з розв’язанням проблеми. Вже зараз треба звернутися до країн-гарантів на предмет превентивного захисту від уже заподіяної екологічної шкоди й можливого порушення територіальної цілісності. Ми постійно говорили про те, що являє собою наш сусід, а нині Росія сама продемонструвала своє зневажливе ставлення до України…
— Як ви оцінюєте нинішній етап відновлення прав кримськотатарського народу та його репатріації?
— Робиться все здебільшого для облаштування народу на батьківщині — виділяються кошти й ресурси. Спасибі за це. Але для відновлення політичних прав народу робиться дуже мало. Якщо держава буде, як і раніше, розглядати кримських татар як одну з понад ста національних меншин, то проблеми вирішуватися, звісно, не будуть. Ми відрізняємося від меншин тим, що ми не діаспора, а цілісний народ, у якого іншої землі, крім Криму, немає. Наша мова на межі зникнення, за роки незалежності України ми змогли відкрити лише 13 шкіл, у них навчається менш як 10 відсотків наших дітей. Русифікація і кримських татар, і України йде катастрофічними темпами. Якщо наша мова не буде однією з функціонуючих, то вона приречена. Для розв’язання наших політичних проблем необхідно прийняти закон про політичну реабілітацію нашого народу. Представництво народу в органах влади Криму в декілька разів менше, ніж його частка в складі населення. Багато законів України сьогодні хоча і не спрямовані прямо на дискримінацію кримських татар, але разом із тим вони не враховують присутність кримських татар і необхідність розв’язання їхніх проблем в Україні. Взяти хоча б закони про землю. Скільки говорили, що для справедливого розподілу землі треба внести доповнення, що кримські татари, повертаючись на батьківщину, мають право нарівні з членами КСП отримати землю; адже зрозуміло, що вивезли нас, коли ми були членами всіх існуючих колгоспів, але, будучи у вигнанні, ми не могли перебувати в КСП в Україні. Тепер у Криму ми потрапимо в нерівні умови, й ніхто цього не враховує. В результаті кримські татари мають землі в середньому втричі менше, ніж місцеве населення.
