Лікування провокацією
Структуруюча ідея експозиції — своєрідний культурний реекспорт талантів. У Центрі зібрано твори художників-вихідців з України. Олег Кулик, наприклад, представив свою серію фотоколажів, що вже демонструвалася у Москві, де парочка гомо сапієнсів парується на фоні опудал звіряток та пташок. При цьому тварини виглядають більш чітко і реально, ніж люди. Боротьба за права тварин, що постійно декларується Куликом, набуває щоразу форм, все більш наближених до стилю глянцевих журналів. У окремому залі демонструвалася нова відеоробота Олександра Ройтбурда, колишнього одесита, який нині проживає у США. Чорно-біле відео є часто нарізаним монтажем з кінострічок Дзиги Вертова, порнофільмів та зйомок в анатомічному театрі. Ройтбурд вибрав безпрограшний варіант, бо образи Вертова при всьому бажанні зіпсувати неможливо.
З інших робіт варто виділити перформенс Тараса Полатайка, — червоний овал з намальованим розрізом (своєрідний рімейк полотна Лючіо Фонтані) висить на стіні, навпроти сидить старанна старенька і вишиває ту ж картину на спеціальному станку. Живописець Тіберій Сільваши виступив у трохи незвичайному співавторстві з фотографом Ігорем Гайдаєм — їх спільний об’ємний колаж зустрічає публіку перед виставкою. Киянин Ілля Чічкан назву «бренд» зрозумів буквально і виставив духи власного виробництва, провівши міні- презентацію за усіма канонами комерції.
Однак, безсумнівно, центральним елементом усієї акції, що, власне, і став причиною ажіотажу, є портрет «Тараса Шевченка», що приписується організаторами і «Фондом Мазоха» (до нього входять Ігор Дюрич та Ігор Подольчак) пензля Давида Бурлюка. Всього ритуалу показу раритетного полотна дотримано. Глядачі йдуть до реліквії червоною килимовою доріжкою, сама картина знаходиться на окремому стенді за склом, а з обох боків стоять двоє кам’янолицих вартових в уніформі міліцейського загону «Титан». Історія картини, багаторазово викладена у київській пресі, детективна і таємнича. Цей «Шевченко» вважався загубленим, пройшов через різноманітні потрясіння, нарешті, його купили за пристойну суму на торішньому аукціоні «Сотбіс» заможним діаспорним колекціонером, а останній люб’язно надав полотно для експозиції у Києві. На офіційному сайті «Сотбіса» «Портрет Тараса Шевченка» присутній серед проданих лотів. Це справжній Бурлюк, який добротно і реалістично намалював Кобзаря.
Але навіть якби це була містифікація, то її автори були б гідні бурхливих, тривалих оплесків. Зуміти створити могутній артефакт зі своєю власною історією. міфологією і загальною політико-художньою ейфорією — для цього треба бути дуже талановитими провокаторами.
Провокація, як не парадоксально, відбулася. Тому що саме українськість виставлених творів стала дійсно популярним брендом, запитаною торговою маркою. Одним словом, за декілька днів досягнуто ефекту, якого вже понад десять років не може добитися влада, що закликає «купувати українське»...
