Львів — Острог: синтез інтелектуальних середовищ

П’яте засідання львівського міжфакультетського Дискусійного клубу відбулося в Острозькій академії. Напередодні його учасники отримали запрошення від Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді. Приводом для розмови було осмислення праці Миколи Костомарова «Дві руські народності», передмову до видання якої у рамках книжкової серії «Бронебійна публіцистика» написав доктор філософських наук, професор, проректор Острозької академії Петро Кралюк.

Для львівських студентів поїздка до Острога була гарною можливістю відкрити для себе культурну Волинь. Напередодні дискусійники завітали до рівненського Літературного музею Уласа Самчука, де ознайомилися із життєвим шляхом українського письменника і публіциста, а також із специфікою того середовища, в якому жив і творив Улас Самчук. Ми знову-таки переконалися, що кожен куточок нашої землі відкриває нам шляхетну Україну. Волинь Уласа Самчука — з екстрактом творчого гарту, європейськими традиціями, прагненням боротьби. Все це ніби переплелося у творчості й самого письменника. До речі, кандидатуру письменника свого часу висунули на здобуття Нобелівської премії. Недарма студенти вирішили присвятити наступний круглий стіл обговоренню публіцистики великого волинянина.

А потім був Острог. Вступивши на подвір’я академії, проникаєш серцем у неймовірну атмосферу. У вечірньому світлі видніються постаті давньогрецьких філософів — Сократа та Арістотеля. Вже потім ми детальніше занурилися в історію академії: побували у студентсько-викладацькому храмі, на власні очі побачили Острозьку Біблію, побували у містичному підземеллі колишнього монастиря монахів-капуцинів, а також відвідали бібліотеку. У рамках відвідин завітали і до замку князів Острозьких.

Острог, без сумніву, — скарбниця українського духу. По-перше, тут особливо відчуваєш себе загубленим у часі. У мікрокліматі академії історія стає реальністю, а реальність переходить в історію. По-друге, тут пульсує гармонія, де наука — не лише заглиблення у розумову діяльність, насичення знаннями, але й звернення до духовних глибин. По-третє, академія звертає нас до православних першооснов, за збереження яких колись настійливо боролись князі-фундатори. Тому історія Острозької академії як православного осередку — цеглинка до нашої української ідентичності, ознаменованої давньою християнською традицією.

Пізнаючи середовище українських храмів науки, розумієш багатосторонність національного виміру. Наприклад, Острозька академія як свідчення північноукраїнського православного середовища і Львівський університет — зразок мультикультурної і поліконфесійної Галичини. Зустріч із острозькими студентами засвідчила — ми різні, адже виховувалися і виховуємося у різних культурних середовищах, ментальних парадигмах. Проте — єдині, бо ми — українці: у нас спільна мова, історія, культура, Церква, яка походить із кореня Володимирового хрещення. Синтезуючи наші академічні центри, ми ніби творимо справжню мапу духовної України — без стереотипів і взаємних образ. Микола Костомаров писав у своїй праці про проблему українсько-російської самоідентифікації. Пройшли століття, а ця тема, на жаль, залишилася актуальною. Сьогодні чимало говорять про ідею «русского мира». Проте є можливість відродити свій, український, світ. І тут, на мій погляд, дуже простий рецепт — почати від взаємного спілкування в академічних середовищах. Наразі відомо про творення ще одного Дискусійного клубу — у Донецьку, тому розширюватимемо свої горизонти для міжуніверситетського спілкування. Принаймні сьогодні нам вже спільно вдалося прокласти перше інтелектуальне сполучення — Львів — Острог!

Детальніше думки та відгуки учасників розмови читайте найближчим часом на шпальтах «Дня».