Львівський майстер-клас. Великий клас!
Чеховські «Дама з собачкою» і «Дядя Ваня» — філігранні режисерські роботи Алли Бабенко. У них їй вдалося зберегти дух, склад, іронію, смуток, біль — всього Антона Павловича, і, разом з тим, Чехов у її інтерпретації дуже органічно звучить по-українськи. Захоплені дійством глядачі (хоч знають ці твори ще зі школи) щохвилини співпереживають героям, долучаючись до виру того, що відбувається. З перших хвилин ви забуваєте, що оригінал написаний письменником російською мовою. Блискучі акторські ролі створили Любов Боровська, Тарас Жирко, Вадим Яковенко, Надія Шепетюк, Альбіна Сотникова, Катерина Хом’як, Галина Давидова, Ярослав Мука, Максим Максименко.
«Дама з собачкою» — остання, найсвіжіша постановка львів’ян. Над нею А. Бабенко з Тарасом Жирко (Гуров) та Любов’ю Боровською (Ганна Сергіївна) працювали п’ять місяців. Цю виставу можна порівняти з мереживом — настільки тонко все вибудувано. Її заньківчани вже показували на Чеховському фестивалі, отримавши захоплені рецензії московських критиків. Українські актори пройшли і найголовніше випробування, зігравши виставу в Мелихові — Меморіальному музеї письменника, і їм надійшла пропозиція виступити на фестивалі в Ялті в Будинку Чехова. Бабенко вдалося по-новому прочитати класику, зробивши це дуже тактовно та інтелігентно.
«Загадкові варіації» Еріка Еммануеля Шмітта і «Професіонал» Душана Ковачевича — постановки молодого і дуже перспективного режисера Вадима Сікорського, учня Сергія Данченка. Обидві п’єси оригінальні, з несподіваними поворотами сюжетів, що вимагають від акторів максимальної самовіддачі, вони під силу тільки великим майстрам. У «Загадкових варіаціях» Богдан Козак грає Абеля Знорко — інтелектуала, філософа, естета, письменника, Нобелівського лауреата, а в «Професіоналі» — Луку Лабана, колишнього поліцейського, який багато років займався стеженням за письменником-дисидентом. Хоч слово «грає» не передає того величезного спектра фарб і напівтонів, якими користується Богдан Миколайович.
П’єса французького письменника Шмітта створена за арістотелівським принципом єдності часу, простору та дії. На інтерв’ю до Абеля Знорко (Б. Козак) приходить журналіст Ларсен (актор Театру ім. Л. Курбаса Олег Стефан), який виявляється вчителем музики і чоловіком жінки, яку письменник кохав і з якою листувався протягом 12 років. Але виявилося, що отримуючи щодня листи, він абсолютно не знав свого адресата. Зустріч Ларсена і Зорана переверне життя обох... Я свідомо не розповідаю фінал історії, а він виявляється абсолютно несподіваним. Відзначу лише, що акторам вдається створити приголомшуючий дует. Ця вистава володіє якоюсь заворожливою силою. Її хочеться подивитися ще і ще раз.
У «Професіоналі» до колишнього письменника-дисидента, який нині став головним редактором видавництва, прийшов невідомий, який приніс кілька томів книг. Виявилося, що ці твори — розшифровки стеження за героєм протягом багатьох років у різних місцях, зроблені Лукою (Б. Козак) — екс-поліцейським, що працював в органах Югославії. А останню п’єсу вони «напишуть» разом, це диктофонний запис їхньої нинішньої розмови. Письменнику тільки треба поставити ремарки до діалогів. Яка захоплююча п’єса вийшла! Якби Луку не вигнали на пенсію, то цю «виставу» слухали б в органах, а тепер її можна поставити в театрі. «Ви повинні стати таким професіоналом, яким був я, і залишився ним», — остання фраза Луки. Її можна назвати дороговказом для акторів, режисерів, яких було немало на київській виставі. Фактично весь театральний бомонд нашої столиці на три дні змінив професію, ставши глядачами. Тисячу разів правий художній керівник Російської драми Михайло Рєзникович, який сказав на банкеті після закінчення гастролей, звертаючись до Козака: «Богдане Миколайовичу, ви не просто прекрасний актор, ви зірка, суперпрофесіонал, наскільки тонко зуміли передати психологізм п’єси, героя. Дивлячись на ваші роботи, розумієш, у чому сила українського театру». Дійсно, заньківчани показали вищий пілотаж, довівши, що їхній театр залишається флагманом нашої сцени. Ось тільки шкода, що гастролі були такими короткими, зал Театру ім. І. Франка в фойє — таким невеликим (він не зміг вмістити всіх бажаючих) і що ті миті зустрічі зі справжнім Мистецтвом, які подарували львів’яни, не відобразило телебачення. Тільки щасливчикам поталанило насолодитися майстерністю команди Федора Стригуна, яка довела, що не тільки епічні постановки на національну тематику — «коньок» прославленої трупи, але і камерні вистави під силу колективу. Їхні вистави можна назвати майстер-класами для всіх, хто любить театр.
У найближчих номерах «Дня» — подробиці про гастролі, а також інтерв’ю з художнім керівником Театру ім. М. Заньковецкої Федором Стригуном, директором театру Андрієм Мацяком і корифеєм українських підмостків Богданом Козаком.
