Любовна лихоманка літа

Визначення «латиноамериканське кіно» здається, в певному сенсі, евфемізмом. У переліку великих талантів, що Південна Америка дала світові, серед художників, письменників, поетів не знайдеш жодного кінорежисера, надто останні півтора десятки років. Був у Мексиці легендарний сюрреаліст Алехандро Ходоровський — але зняв усього шість дуже суперечливих фільмів, із них лише два — на батьківщині. Більш свіжий приклад — найкращий приятель Тарантіно, Роберто Родрігес, але той узагалі з першого ж дня працює в Голівуді.

Тобто школи, напряму латиноамериканського кіна нема. Але є окремі досить яскраві приклади. Пару років тому пронеслося в нашому прокаті криваве бразильське «Місто бога». Зараз маємо ще одну бразильську новину — в кінотеатрі «Київ» демонструється «Нижнє місто».

Ця стрічка, в буквальному сенсі, є вливанням молодої крові: режисерові Серджіо Мачадо лише 38 років, що для ремесла кінематографіста майже незрілий вік; виконавцям головних ролей немає й 30. Молодість і відданість мистецтву підкорили минулого року одне з журі Каннського фестивалю — «Нижнє місто» відзначили як кращий дебют.

З перших же епізодів упадає у вічі, що режисер прагне відповідати певним зовнішнім уявленням про Бразилію. Ми думаємо, що там багато бідних, але гарячих за темпераментом і гарних людей — отже, дія відбувається в злидарських кварталах, у середовищі напівкримінальної молоді. Нам здається, що тамтешній клімат спонукає до чуттєвого шалу — й фільм насичений еротичними сценами. Треба віддати Мачадо належне — ці сцени він знімати вміє. Усі еротичні епізоди зняті й зіграні бездоганно. Знято це відповідно — на крупних планах, із плеча, надзвичайно вмілим оператором Тока Сеабра. Дуже повнокровно, опукло, спокусливо... Коли за дверима панує спекотне літо — кращого видовища не знайти.

Інша принада — актори. Аліса Брага, Лазаро Рамос, Вагнер Мора грають майже бездоганно. І не тільки в сценах злягання. Жодного фальшивого, порожнього моменту. Працюють дуже природно в найширшому діапазоні — від кохання до ненависті, від насильства до обожнювання. Адже сама історія, що її склали Мачадо спільно із сценаристом Карімом Айнузом, передбачає такі спалахи пристрастей. Першу половину фільму дивишся з наростаючим напруженням, розумієш, що вся ця трикутна колізія закінчиться таким вибухом, що кров захолоне в жилах...

Аж ні.

Режисер і сценарист, розігнавши фільм до такої, так би мовити, емоційної швидкості, в певний момент просто втрачають контроль над сюжетом. І той починає провисати, розклеюватися. Унаслідок чого фінал, на жаль, просто ніякий. Очікуваного потрясіння нема, як і післясмаку, через що виникає навіть банальне, але в таких випадках симптоматичне запитання — про що це все? Про кохання? Про вічну драму «нижнього міста»? Шукати відповіді здається даремною справою...

Проте «Нижнє місто» таки варто подивитись. Хоча б заради тої любовної лихоманки. У житті таке нечасто побачиш...