«Людина шукає вихід емоціям у театрі...»

Постійний творчий пошук, активна мистецька й життєва позиція, жодної паузи в роботі — сьогодні Київському академічному молодому театру виповнюється 30. А його художній керівник Станіслав Мойсеєв святкує своє 50-річчя і до ювілею запрошує на бенефіс «Монолог із театру».

— Чи хочеться вам на даному етапі щось змінити у своїх стосунках із мистецтвом?

— Звичайно... Передусім хочеться позбавитися залежності від цілої купи різних факторів. Адже пригнічує відсутність коштів на постановку нових вистав, та й працювати доводиться не лише з однодумцями. За великим рахунком, всі ці проблеми є проблемами держави, суспільства. Та, разом із тим, адміністративні негаразди впливають на творче життя театру: за відсутності грошей, наприклад, складно інтегрувати якісь мистецькі процеси.

— У складний для країни та й світу час, чи змінилась творча атмосфера у театрі, чи змінився глядач?

— Я б сказав, що у цьому сенсі відбуваються якісь несподівані, навіть парадоксальні речі. На тлі кризи, яка, як на мене, є нашою внутрішньою проблемою (вона немовби існує в кожному з нас) спостерігається, так би мовити, театральний бум. Глядач досить активно відвідує театр, причому це стосується не лише Молодого — я спілкуюся зі своїми колегами, й вони констатують те саме... Й мене дуже тішить, що люди не замикаються у своїх проблемах, а шукають вихід емоціям у театрі. Глядач шукає у мистецтві щось для себе, й, сподіваюсь, знаходить...

— А чи не стали у нинішній ситуації більш актуальними розважальні жанри?

— Гадаю, це питання не стосується сьогоднішньої ситуації. За будь-яких часів ми замислюємося над тим, чи потрібно глядачеві давати лише позитивні емоції й «частувати» його комедіями, чи все ж таки намагатися налаштувати його на сприйняття серйозного сценічного матеріалу... А зараз, гадаю, навпаки потрібно більш відверто й чесно говорити про те, як ми живемо, що відчуваємо. І взагалі: хто ми у цьому середовищі.

— Станіславе Анатолійовичу, як ви вважаєте, чи існує сьогодні український театр у загальноєвропейському контексті?

— На мою думку, ми дуже обмежено включені у загальноєвропейський контекст. Але, сподіваюсь, що принаймні наші зусилля якимось чином реалізуються. Хоча зараз маємо проблеми, адже абсолютно жодної державної підтримки власним намаганням ми не відчуваємо. Щойно я повернувся з Угорщини, в якій проводять цілий місячник української культури. Й був здивований тим, що у цій невеличкій країні (значно меншій за Україну) державою виділяються кошти і на запрошення з України режисера, художників, і на виставку-перформанс, і на влаштування концерту тощо. А ми сьогодні змушені відмовлятися від запрошень — до Туреччини, Польщі, знаючи, що навряд чи знайдемо кошти навіть на переїзд.

— Беручи до роботи певний матеріал, чи дбаєте ви про касовість майбутньої вистави?

— Звісно, знаючи, що у нас є глядацька зала на 400 місць, ми розуміємо, що на ці місця повинні прийти люди, яким має бути цікаво спостерігати за тим, що відбувається на сцені. Але ми не заграємо з публікою — не намагаємося вгадати її смаки й вподобання. Ми робимо так, як вважаємо за потрібне. Але, на мій погляд, будь-яке мистецтво — чи то авангардні пошуки, чи то класичні твори — повинні обов’язково мати свого глядача.

— Викладаючи в Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, чи можете ви зазначити, який психологічний та творчий клімат панує у молодому суспільстві?

— Можу сказати, що зараз я набрав перший акторський курс (їх досить багато, аж 32 особи), і майже всі вони мені подобаються. Мене тішать їхні думки, їхні життєві прагнення. У них є хороша перспектива навчитися, оволодіти професійними навичками. Хоча їх справжнє навчання почнеться тоді, коли вони потраплять до театру.

— Трохи відкрийте завісу для глядачів, які прем’єри з’являться у репертуарі Молодого театру?

— Я планував поставити виставу «Венеціанський купець», але через брак коштів, перспективи поки що досить віддалені та непевні. Це державне замовлення, й прем’єра мала вийти ще у минулому сезоні. Вистава досить складна й дорога, а без фінансової допомоги ми просто не зможемо її випустити. Нашою першою прем’єрою сезону стане вистава «Моя дорога Памела» за Джоном Патріком. Вистава в чомусь є бенефісною, бо від початку ставилася під актрису Тетяну Стебловську. Сподіваюсь, глядач оцінить її по достоїнству...