«Майдан» у трьох вимірах
Учора в Українському домі на Європейській площі відкрився медіа-фестиваль «2004/2005. Рік свободи», присвячений річниці помаранчевої революції.
На фестивалі представлена, по-перше, фотовиставка, хронологія подій очима відомих майстрів. Зауважимо, що левова частка робіт зроблена або фотокорами «Дня», або тими, хто колись працював у нашій газеті. Iмена Миколи Лазаренка, Михайла Марківа, Анатолія Медзика, гадаю, багато про що скажуть нашим постійним читачам. У експозиції беруть участь як відомі першошпальтові знімки, так і ті, що виставляються вперше.
Також у рамках медійного фестивалю відкрилася книжкова виставка. Близько 30 книжок, об’єднаних тематикою революції, написані в різних жанрах (хроніки, спогади, наукові праці). У назві більшості з них фігурують ключові слова: «Помаранчева революція» (то з великої, то з малої літери, то в лапках, то ні), «Майдан», «Так!»
Але головною подією став кінопоказ документальних фільмів, відеосюжетів і телевізійних хронік, присвячених річниці революції. Учора на великому екрані в Українському домі були показані фільми Сергія Маслобойщикова «Люди з майдану», «Український вибір» Руслана Гончарова та телевізійний проект журналіста «5 каналу» Святослава Цеголка «Українська революція: за півкроку від крові». Сьогодні з 12.00 фестиваль продовжиться фільмами Олеся Саніна «День сьомий», Ольги Герасим’юк «Я хочу сказати... Дякую» й багатьма іншими стрічками й сюжетами. Частину з них надали фестивалю іноземні компанії, такі як «НТВ» (Росія), SKY NEWS (Велика Британія), NHK (Японія) та інші. Як підкреслив на відкритті один зі співорганізаторів фестивалю, генеральний директор фестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі, «сьогодні якщо в українському кіно й трапляється прорив, то це, як правило документальна стрічка». I що «вітчизняна школа документалістики завжди славилася своїми майстрами. До речі, лише сьогодні в Польщі стали масово з’являтися фільми про «Солідарність». Словом, велике бачиться на відстані», — підсумував А. Халпахчі.
Ольга Герасим’юк до назви «фільм» ставиться бережно й вважає за краще свою роботу називати «телепроект»: «Ми не знімали політиків, ми знімали простих людей. Там немає аналізу, але, можливо, подивившись відзнятий нами матеріал, ви зрозумієте наші тодішні думки й відчуття. Гадаю, що й сьогодні люди залишилися такими ж, якими вони були рік тому. Адже всі вони розуміли, що за день нічого не зміниться». У найближчих планах Ольги Герасим’юк — зняти продовження свого телепроекту. Про тих самих людей, які давно роз’їхалися з помаранчевого Києва по своїх домівках...
«Я проти слова «розчарування». Це слово для слабких», — сказала насамкінець Ольга Герасим’юк. Цікаво, що скажуть їй герої торішнього фільму?
