Міністр виступив, що далі?

Неприємна історія із побиттям представників ЗМІ на суботньому мітингу «набирає обертів». Що все-таки трапилося? Які результати розслідування має міліція? На ці запитання вчора в парламенті відповідав міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко.

Перше — як могла військова техніка потрапити в центр Києва? Аналогічне запитання в залі ВР ставив і представник «УДАРу», колишній голова СБУ Валентин Наливайченко. Як він оцінює відповідь міністра? «Жодної фахової відповіді не було, — говорить «Дню» Наливайченко. — Є достатня кількість підрозділів безпеки, які мають зупиняти бронетранспортери, екстремістів на будь-яких громадських заходах. А те, що ми побачили на мітингах — сталося з точністю до навпаки. Бронетранспортер, бойовики не просто проскочили, вони загрожували мітингу. Фахове питання в тому — хто дозволив і чому відвели оперативні підрозділи? Хто стримав «Альфу»? Там, де міліція сумнівається чи боїться — завжди діють спеціальні підрозділи, які нікого не бояться».

Друге — чи достатньо відповідально поставилися до організації мітингів влада і опозиція? Цього разу обійшлося «малою кров’ю» (без жертв), але невідомо чим може закінчитися наступного разу, якщо трапляться подібні випадки. «Несуть відповідальність, насамперед, правоохоронні органи, — говорить політолог Віктор Небоженко. — Їхня робота не збирати «данину», не займатися корупцією, а ловити бандитів і забезпечувати порядок. Ось і все. Про яку нейтральну позицію може йтися, якщо міліція охороняла БТР, вивезла його в центр міста? А якби щось сталося, стрільба якась? Тому перш за все винна міліція, а не опозиція чи ті політологи, які організовували так званий антифашистський мітинг».

З експертом можна погодитися щодо відповідальності міліції, але це не знімає відповідальності і з організаторів мітингу.

Третє питання більше демонструє соціальну проблему. Чому молодь, зокрема, спортсмени не знаходять собі застосування, звідки така агресія? Яким може бути вихід? «Коли молодь немає куди дітися, це загальна проблема, — коментує «Дню» соціолог Ірина Бекешкіна. — Просто ці хлопці вирішують її для себе таким чином, займаючись єдиним, що вони вміють. А вони вміють битися. Утім, очевидно, що будь-які силові утворення поза офіційними — незаконні, а тому за це потрібно нести відповідальність. Люди повинні знати, що якщо вони затівають якісь бійки, то вони відповідатимуть по закону, і ніхто їх не прикриватиме. Це одразу відіб’є охоту заробляти таким чином. По-друге, якщо подивитися на цих хлопців, то очевидно, що це не аудиторія вищих навчальних закладів. Але у нас майже зруйноване професійно-технічне навчання професіям, які дозволяють непогано заробляти. Просто цим у нас ніхто не займається. А ще зверніть увагу: це хлопці з невеликих містечок. Там з роботою взагалі дуже погано. Але це не виправдання, бо так виправдати можна все що завгодно».

До речі, нещодавно представники громадських організацій Дніпропетровщини звернулися до Міжнародного олімпійського комітету з заявою про те, що влада в Україні використовує спортсменів для розгону мирних мітингів, походів і зборів, а також для досягнення своїх політичних цілей. Обурення представників громадськості викликав напад групи молодиків спортивної статури на мирну ходу в Дніпропетровську, яка проводилася 8 травня в пам’ять про жертв Другої світової війни.

Четверте — який вихід з ситуації? Міністр виступив, що далі? «Правди Верховна Рада не почула, — каже Наливайченко. — Фахівці в питаннях забезпечення безпеки спочатку відповідають на запитання, що вони зробили, щоб не сталося — злочину, вибуху, теракту, екстремістського нападу на журналістів. Міністр на це відповіді не дав. Тому треба піднімати питання вище — на рівень Ради національної безпеки і оборони».

«Захарченко дуже змінився, став досить самовпевненим, — ділиться враженнями Небоженко. — І це класична позиція міністра, який захищає своїх. Але я думаю, що він достатньо розумна людина, щоб все-таки діяти в руслі закону. Я думаю, що ми ще побачимо з його боку правоохоронні дії. Чим може закінчитися ця ситуація? Розумієте, з боку опозиції — це були активісти, а з боку влади — люди, загнані адміністративним ресурсом. Тому для влади все давно закінчилося 18-го ввечері. А для опозиції це продовження боротьби».