Місто як полотно

Перші графіті виникли в Києві наприкінці 1990-х років. Їхні творці підіймали переважно політичні та соціальні теми. Згодом цей різновид мистецтва набув більшого поширення і водночас художньої вартості. На початку 2000-х в Києві вперше з’явилися легальні стінописи, створені на замовлення. Вони відтворювали яскраві і барвисті образи, які привертали увагу і покращували настрій перехожим.

Сьогодні мурали прикрашають місто всюди. Вони підсилюють нашу культурну ідентичність та надають простору артистичної форми. Їхня різноманітність і краса роблять їх важливим елементом сучасного міського ландшафту.

Є в Києві й мурали-«рекордсмени».

«Материнство»

На 25-поверховому будинку неподалік станції метро «Харківська» розташований стінопис, який був представлений як найвищий у Європі. Проєкт «Материнство» створили художники Володимир Пастушак та Юлія Мастерс. Він втілює ідею вічних сімейних цінностей. Мурал справді вражає розмірами: висота – 78 м., площа – 1155 кв. м. Робота тривала 24 дні. Художники витратили 343 літри лаку і фарб.

«Клич роду»

Ще один монументальний київський стінопис потрапив до Національного реєстру рекордів України як «найдовший патріотичний мурал». Його довжина – 93 м. і 15 см. Назва твору – «Клич роду». Мурал створили художниці Яна Власенко-Бернацька та Юлія Абрамова. В основі стінопису – ілюстрації Юлії Абрамової до вистави «Летять журавлі». Лелеки символізують повернення українців додому після завершення війни. Робота тривала понад два місяці. В ній брали участь не лише професійні художники, але й громадські активісти, волонтери, звичайні кияни, дорослі та діти. Художники використали 3D-ефект, який надає твору глибини та реалізму. Мурал розташований неподалік станції метро «Осокорки».

Про творчий шлях художниці-муралістки, а також про те, як за допомогою мистецтва можна змінювати обриси міста у розмові з «Днем» розповіла Світлана КАРПЕНКО. Їй 28 років, навчалась в Київському національному університеті технологій та дизайну, а до цього – в університетському коледжі. Крім розпису стін займається також бодіартом.

– Світлано, як ви прийшли до створення муралів?

– Я малюю з дитинства. Мене завжди приваблювали об'єми та масштабні роботи. Під час навчання в коледжі практикувала розпис стін в знайомих, батьків... Тоді й зрозуміла, що це саме те, з чим би я хотіла працювати. До мене почали звертатися клієнти. З часом відчула, що стін мені замало і я хочу займатися фасадними роботами. Так я й почала брати замовлення на мурали.

– Це складний процес?

– Для мене цей процес радше цікавий, ніж складний. Мені добре вдаються великі площини, тому тут проблем немає. Можливі труднощі пов’язані не так з самою роботою, як з підготовкою: створення ескізу, обговорення нюансів з клієнтом, закупка фарб… Щоправда, деякий час звикала до висоти, будівельних риштувань та до необхідності постійно переносити матеріали з поверху на поверх. Для цього дійсно потрібно мати фізичну підготовку. Самим процесом малювання я тільки насолоджуюсь.

Одна з останніх робіт Світлани Карпенко. Бориспіль

– Яка з ваших робіт запам’яталася найбільше?

– Це одна з моїх останніх робіт, створена в Борисполі. Дуже її полюбила. По-перше, через замовника – коли людина прислухається до твоїх порад і ви на одній хвилі, то в результаті вдається створити щось чудове. Замовник повністю довірив мені створення ескізу та саму роботу. Я врахувала всі побажання й вийшло щось хороше та гармонійне. По-друге, я дуже люблю малювати квіти. Малюнок добре вписався в дизайн будинку та в саме місто. І найголовніше – він сподобався містянам. Робота зайняла близько чотирьох днів.

– Скільки часу зазвичай займає один мурал?

– Залежить від складності та обсягів. В середньому – 4-5 днів. Я малюю доволі швидко. Коли починаю працювати повільно, це негативно впливає на якість. Комфортніше малювати швидко. Хоча знаю художників, в яких якісно і красиво виходить тільки повільно. Мабуть, в кожного свій підхід.

– Яка ваша думка щодо муралів-«рекордсменів»?

– Це дійсно дуже круто. Йдеться про якісні роботи, які привернули увагу суспільства та вивели галузь на новий рівень. Ще коли я навчалася в коледжі та тільки починала малювати стінописи, спостерігала за тим, як цей напрямок розвивався за кордоном. В нас він не був популярним. Сьогодні я радію, що наші художники мають можливість реалізувати себе. Водночас це велика відповідальність. До таких проєктів слід підходити з розумом і обережно.

– Який сенс ви прагнете передати людям у своїх роботах?

– Найчастіше це залежить від замовника. Я роблю все можливе, щоб він надав перевагу зображенням, які не будуть провокативними, не зачіпатимуть чиїхось почуттів. Ці роботи бачитиме велика кількість людей. Хочеться, щоб вони викликали тільки позитивні емоції.

– Які поради ви можете дати початківцям?

– Не боятися великих площин. Це не так страшно, як здається на перший погляд. Варто експериментувати з різними матеріалами – це допомагає покращити свої роботи. Мурали – це дійсно щось чудове та прекрасне. Інколи дивлюся на деякі роботи і сама запитую себе: як можна таку красу створити руками?..

Антоніна ТОНКОНОГ, студентка МАУП, фото надані автором