«На тлі такої постаті, як Джеймс Мейс, очевидним ставало наше рабське нутро»

Сьогодні о 19.50 (повтор 17 липня о 9.15) на каналі «Культура» вийде в ефір програма «Діалог». У ній головний редактор «Дня» Лариса Івшина та історик Володимир Бойко згадуватимуть про відомого американського дослідника українського Голодомору, журналіста «Дня» Джеймса Мейса.

Цикл «Діалог» започаткований чотири роки тому. Його мета — знайомство з вітчизняною інтелектуальною елітою. Гостями програми були: мистецтвознавці Неллі Корнієнко і Дмитро Горбачов, актори Богдан Ступка і Григорій Гладій, театральний художник Давид Боровський, перекладач Анатоль Перепадя, філософи Мирослав Попович і Сергій Кримський, художник Мирослав Медвідь... «У нашому архіві є й запис, присвячений пам’яті Джеймса Мейса, — говорить директор виробництва і випуску телепрограм державної телерадіокомпанії «Культура» Тамара БОЙКО. — Однак я давно задумала зробити програму про нього, запросивши до участі «День». По суті, ваша газета відкрила Джеймса Україні. На жаль, через різні обставини українці мало знають про самих себе й, очевидно, тому йдуть у майбутнє навмання. А Мейс, можна сказати, був людиною-дороговказом. І, на моє глибоке переконання, з року в рік він стає нам все потрібніший. Таке вільне українське слово, як його, лунає не так часто...».

Власне, історія «стосунків» Джеймса Мейса з газетою очевидна з його статей, опублікованих у нас, починаючих з 1998 року, та книжок із серії «Бібліотека газети «День» — «День і вічність Джеймса Мейса» (2005 рік) і «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...» (незабаром вийде друком). А під час зйомок програми я принагідно поцікавилася спогадами про Джима в історика Володимира БОЙКА.

— Вперше дізнався про Джеймса Мейса, будучи ще студентом. Тоді, у 1989 році, до рук потрапив екземпляр самвидаву про роботу Комісії США з питань українського Голодомору. Пізніше, через багато років, я натрапив на статті Джима у «Дні» і відтак почав читати їх в газеті регулярно. А згодом, у 2002-му, вирішив запросити його виступити у Чернігівському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади і місцевого самоврядування, де працюю директором.

— Як ваші земляки сприйняли правду про голод 1932— 1933 років?

— Аудиторія слухала Джима дещо напружено. Здається, вона була приголомшена, що той може дозволити собі так відверто говорити — і не тільки про минуле, а й про сучасність. Звісно, про політичні причини Голодомору в Україні, дисфункціональність української еліти і патології суспільства загалом хто — знав, а хто — здогадувався, але, даруйте, говорити про це вголос ніхто не наважувався... Потім один із слухачів дав Мейсу точну характеристику, назвавши його ВІЛЬНОЮ ЛЮДИНОЮ.

Пригадуєте, у Тараса Петриненка є композиція «Я — професійний раб», а там такі рядки: «Я — професійний раб. По духу і по крові. За соцпоходженням також я із рабів...» Так от, на тлі такої постаті як Джеймс десь дуже очевидним ставало наше рабське нутро. І тому він часто був недооцінений, ба, навіть незручний тут, в Україні.

До речі, свобода має доволі високу ціну. Будь-де. І не кожен може наважитися її заплатити.

— Очевидно, товаришувати з Джеймсом Мейсом було дуже відповідально...

— Складно сказати, чи я був його другом... Мені доводилося кілька разів гостювати у нього. Він допускав мене до «святая святих» — свого комп’ютера... На жаль, доля нам виділила тільки два роки на спілкування, протягом яких Джим дуже хворів. Якось я навідував його у реанімації. Ну, що сказати людині, яка перебуває між життям і смертю?.. «Приїжджайте у Чернігів. Там вас пам’ятають», — витиснув із себе. «Добре, — відповів цілком серйозно. — Приїду». І приїхав за кілька місяців. Я люблю фотографувати і у мене залишилися фотографії з його першого і другого приїздів. Але тепер жалкую, що мало фотографував. І не записував наші інтелектуальні розмови на диктофон. Найчастіше мова йшла про політику й поточні події в країні, які Джеймс «пропускав» через себе і реагував на них досить болісно.

Чим глибша й розумніша людина сама по собі, тим менше вона вимагатиме до себе якогось особливого ставлення. Достатньо бути з нею щирим і приязним. І тільки коли вона відходить у вічність, відчувається порожнеча.