Набудували — не знести

Учора в Академії наук України пройшов круглий стіл на тему «Планування розвитку міста Києва. Стан розробки містобудівної документації». В обговоренні, ініційованому Українським незалежним центром політичних досліджень, взяли участь представники практично всіх відомств, від яких залежить вигляд столиці. Проте ключова фігура — начальник Головного управління містобудування, архітектури та дизайну, голова архітектурно- містобудівної ради Василь Присяжнюк на обговоренні не був присутній. Замість нього прийшли заступники.

Термін «забудова столиці» давно став чи не лайливим. Нові будинки виникають там, де менш за все їх хочеться бачити і де менш за все вони повинні бути. Ущільнюються вже складені, причому з урахуванням історичної цінності та доцільності, райони, зникають парки і сквери. Неконтрольоване будівництво перетворилося у смерч, який після себе залишає фактичне руйнування, та ще й нові «архітектурні форми». Рішенням Київської міськради від 2004 року «Про затвердження Програми розробки містобудівної документації в м. Києві на період 2004—2006 рр.» передбачена розробка схем планування всіх адміністративних районів Києва (крім Печерського) й 69 детальних планів територій (ДПТ), а це близько 30% території столиці. Фактично це означає будівництво міста на папері у відповідності зі стандартами та вимогами законодавства й із урахуванням побажань киян, тим більше, що вже затверджений Генеральний план м. Києва.

Здавалося б, проблема цілком вирішується, та тільки наразі відповідальні за підготовку містобудівної документації Головне управління містобудування, архітектури і дизайну з організаціями-проектувальниками з запланованих до здачі 31 ДПТ здали тільки два — по району Теремки-1 і території колишнього цегельного заводу по вулиці Сагайдачного. Чому інші ДПТ не здаються?

Версій, як правило, багато. Заступник глави правління акціонерного товариства «Київпроект», директор інституту «Київгенплан», який, до речі, розробив Генеральний план м. Києва, Володимир Чекмарьов вважає, що, по-перше, не вистачає кваліфікованих кадрів для підготовки документації, по-друге, немає чітких інструкцій інвесторам, яким передається земля. Фактично — будуй, що хочеш. Щоправда, в Києві існує правило, згідно з яким замовник, що отримав проект, повинен пройти затвердження Київгенплану. Але якщо в останні роки через інститут проходить до 80—85% таких узгоджувальних актів, то раніше — менше 50%, в тому числі на розгляд Генплану не потрапив, як стверджує Володимир Чекмарьов, і сумнозвісний будинок на Грушевського. Він автоматом увійшов у проект Генплану на 2003 рік...

Окрім того, ДПТ є остаточним варіантом, і зміни до нього не приймаються. Депутат Київради, лідер громадського об’єднання «Голос громади Києва» Віктор Іванченко переконаний: поки розпродаж і роздача землі інвесторам проводитиметься в таких масштабах, ДПТ просто будуть ігноруватися за принципом «що не заборонене, то дозволене».

Як виходити з ситуації? Шляхом громадських і публічних обговорень кожного конкретного плану території з соціально активною громадою цього району. Власне, за прикладами далеко ходити не треба. Архітектор Наталя Бойко, яка була автором проекту «Схема планування мікрорайону Жуляни», розказала, що її Схему схвалила не лише Містобудівна рада Києва, але й місцева громада. Працювати й узгоджувати доводилося буквально по кварталу, але в результаті 90% побажань жителів були враховані. Причому розробник схеми «Центр містобудування й архітектури» фінансується виключно з бюджету. Важко, але можна, якщо спробувати аргументовано донести до людей, що їх територією займається саме місто, а не чергові комерційні структури.

За словами Володимира Чекмарьова, незабаром буде прийматися план по мікрорайонах Шевченківського району, Теремків-3, а також Труханового острова й Гідропарку, де буде нарощуватися розважальна інфраструктура. Загальна орієнтувальна вартість усіх розробок, які включають у себе й інші схеми, наприклад, комплексну схему розвитку транспорту, становить понад 14 млн. гривень. У 2005 році на ці цілі виділено до 6,8 млн. гривень із міського бюджету.