«...Нам пора для України жить...»
Час припинити взаємну демагогію про вступ (невступ) України до НАТО. Цілком зрозуміло, що Німеччина та Франція бояться Росії, і такого вступу не допустять. Розмови про те, що слід зачекати, доки більшість громадян України висловляться за такий вступ, — абсурд: 75% грузинів висловилися офіційно за НАТО, але Грузію також не приймають. Через ту саму причину — бояться Росії.
Сьогодні європейський Захід поводиться цілком відповідно до того, що було 1938 року, коли Франція й Англія здали Австрію та Чехословаччину Гітлеру. Сьогодні Саркозі та Меркель іменем Євросоюзу (за допомогою прецеденту з Косовим) здали Грузію Путіну. Здадуть і Україну, щойно випаде можливість — залежно від стану самої Росії.
Росія, як літак (або летить, або падає) — або розширяється, або розпадається. Нормальний стабільний саморозвиток виключений. Імперською ідеологією охоплена вся вертикаль: від Д. Медведєва до вантажника овочевої підсобки. Жодної дружби і щирості, про яку белькочуть панове Янукович і Симоненко з їхніми компаніями, з Росією не може бути через саму її природу (див. байку І. А. Крилова «Вовк і Ягня»). Проте силу Росії слід поважати й поводитися обережно та відповідально. Собі не на шкоду. І керуватися своїми власними українськими, а не «загальноєвропейськими» або «братсько-східнослов’янськими» інтересами.
Якби на чолі державних органів стояли особистості рівня Марчука, Гриценка, Литвина, Яценюка, тоді можна було б на щось сподіватися.
Сьогодні і владу, й опозицію очолюють люди егоїстично налаштовані на одне — влада будь-якою ціною. Чи можна і чи треба їм довіряти?
