Напад оптимізму
Наші прокатники бувають інколи надзвичайно спритними. Ось будь ласка: останній фільм Альфонсо Куарона «Дитя людське» вийшов у нас задовго до американської прем’єри — небачена оперативність. Щоправда, оригінальна назва картини — «Children of Men» — тобто «Діти людей», що більш відповідає сюжету фільму, українською перехрестили ще фатальніше — «Останній нащадок землі». Але добре вже і те, що хоч у датi випередили Америку.
Куарон — мексиканський режисер, який, втім, відомий у першу чергу як постановник «Гаррі Поттера і в’язня Азкабану». Мало хто з широких глядацьких мас пам’ятає його першу велику роботу в Голівуді «Великі сподівання» з Етаном Хоуком, Робертом де Ніро і Гвінет Пелтроу (1998 р.), і лише деякі затяті відвідувачі кінофестивалів можуть пригадати еротичну мелодраму «І твою маму також» (2001 р.), з якої, між іншим, почалася слава нового кінокрасунчика-латиноамериканця — Гаеля Гарсіа Берналя. Так чи інакше, тепер великий бюджет для Куарона не проблема. Маємо новий блокбастер у його виконанні.
Події у романі Філіс Дороті Джеймс, який став основою сценарію, розгортаються в Британії у 2027-му році. І це майбутнє як для Об’єднаного Королівства, так і для людства загалом, виявляється надзвичайно похмурим. «Останній нащадок Землі» — типова антиутопія, якими чомусь дуже полюбили нас лякати останнім часом журналісти, вчені та кіношники. Причому, всі прийдешні біди не дуже оригінальні, все та ж стара пісня: тероризм, нелегальна імміграція, екологія. Світ від Нью-Йорка до Куала- Лумпура накрила жахлива глобальна криза, одна лише старенька Англія, промінявши свою поважну демократію на поліцейський режим, якось тримається. Ах, так, ще одне лихо, щоб мало не здалося: повне припинення дітонароджуваності. От, увесь фільм головний герой (у неголеному виконанні Клайва Оуена) і рятує від куль й озброєних злих людей вагітну африканську дiвчину, яка зрештою успішно народжує. Усього достатньо — перестрілок, вибухів, пораненої та обідраної масовки, а також, зрозуміло, спецефектів. Сам режисер на прес- конференції у Венеції спеціально наголосив, що фільм дуже, дуже дорогий. Звичайно, гроші дарма не пропали. Катастрофічне майбутнє вийшло досить об’ємним. До того ж — приправленим цитатами з рок-субкультури ХХ століття, найяскравіша з яких — дивакуватий міський пейзаж, котрий відтворює обкладинку альбому «Пінк Флойд» 1977 року «Тварини» (тексти самого альбому, до речі, апелюють до іншої антиутопії — «Скотного двору» Джорджа Орвела). Ну, і ще трохи пісень легендарних «Роллінг Стоунз» і «Кінг Крімсон», щоправда, у якихось надто солодких варіаціях. Усе це, вочевидь, вплинуло і на венеційське журі, котре відзначило оператора Еммануїла Любецьки спецпризом.
Що ж до того, що відбувається у фільмі, то великий бюджет став міцною гарантією від трагічного фіналу. Все в порядку, хеппі-енд, матір разом iз дитиною врятували, а вже за кадром, на тлі фінальних титрів, почали сміятися вже сила силенна дітей. А такі банальності, як корабель під назвою «Завтра», що виринає з туману, так то вже таке… Щоб до всіх дійшло, якщо ще хтось чогось не зрозумів.
Цікаво, на яку тему буде черговий напад крупнобюджетного оптимізму? Може, про Україну щось зафільмують? Тут же навіть про 2027-й нічого фантазувати не треба.
