Не «Вередюки»?
Коли Луганський обласний апеляційний суд прийняв до розгляду кримінальну справу з убивства генерального директора телекомпанії «ТОР» м. Слов’янська Донецької області, всі заявили, що це було зроблено для того, щоб захистити судову систему від звинувачень у заангажованості, які неминуче виникли б при розгляді справи у Донецькому суді. Незважаючи на те, що 80% свідків у цій справі є донетчанами, й добиратися в Луганськ для багатьох із них незручно та й задорого, всі вони були присутні на засіданні, яке тривало протягом трьох днів — 6, 7 та 8 червня. Вдова журналіста Людмила Александрова заявила, що у неї є відеозаписи з усіх минулих засідань, на яких зафіксовано всі помилки, серед них і «шите білими нитками», на її думку, обвинувачення Юрія Вередюка. Пані Людмила навіть відмовилася висувати позов до загиблого Вередюка, оскільки не вважає його винним.
«УБИВ ЗАРАДИ ДРУЖБИ»
На початку першого дня засідання суд залучив до матеріалів справи позов удови Людмили Александрової та дітей Олексія й Ганни про відшкодування моральних та матеріальних збитків на загальну суму у 550 тисяч гривень.
Олександр Рибак та його брат Дмитро не визнали позову і заявили, що не мають жодного відношення до загибелі журналіста. Олександр Онишко та Руслан Турсунов, які наразі звинувачуються у виконанні замовлення, позов визнали частково, їхній спільник Сергій Корицький не визнав позову, мотивувавши це тим, що сума позову для нього є «космічною». Після цього почався власне допит.
Безумовно, головною сенсацією цього дня стало пояснення допитуваного Олександра Онишка щодо мотивів своєї участі у вбивстві. Він заявив, що зробив це з почуття дружби до Руслана Турсунова, який звернувся до нього з проханням допомогти у виконанні прохання знайомого (Дмитра Рибака) розібратися з журналістом, який, за словами Онишка, «критично висловлювався на адресу кримінальних авторитетів регіону». Онишко при цьому намагався переконати суд у «чистоті своїх дружніх намірів»: начебто ніяких грошей за «розбірку» з Александровим Рибак їм не обіцяв. Друзі лише збиралися позичити у Рибака близько чотирьох тисяч доларів на відкриття власного бізнесу. Але оскільки завдання було «перевиконане» — Онишко сказав, що вони «перестаралися» — Рибак «дуже засмутився», тому позичити гроші їм так і не вдалося. Обидва обвинувачувані стверджували випадковий, стихійний характер убивства, намагаючись тим самим відкинути звинувачення у його спланованості. Онишко заявив, що не хотів убивати журналіста та що у нього не було проти нього ніяких злих намірів.
До того ж обидва обвинувачених стверджують, що наносили Александрову лише легкі удари («ми жодної краплі крові на ньому не бачили») та в жодному разі не в голову. Тоді як смертельним для журналіста виявився саме удар в голову, що був завданий зліва.
ЗВИНУВАЧУЮТЬ ОБВИНУВАЧУВАЧІВ
На другий день обвинувачуваний Дмитро Рибак відмовився від усіх своїх досудових свідчень, мотивуючи це тим, що нібито для отримання цих свідчень на нього, а також на Онишка, Турсунова та Корицького постійно «тиснула» Генпрокуратура України, а саме слідчо-оперативна група під керівництвом слідчого Олександра Каліфіцького. Так, він заявив, що слідчі погрожували розірвати його сім’ю, якщо той не дасть свідчення про те, що вбивство скоїли троє осiб. Тож він вимушений був назвати Сергія Корицького, який перебував у розшуку, мотивувавши це тим, що думав, що того не встигнуть затримати до суду, а під час засідання Рибак розраховував назвати причину своїх неправдивих свідчень і тим самим звільнити Корицького від підозри.
Сергій Корицький заявив, що Рибак попрохав його підвезти двох «малоліток», які полякають одного комерсанта, який заважає бізнесу його брата. Він погодився, розраховуючи на допомогу «авторитета, який має зв’язки» — Дмитра Рибака у вирішенні своїх проблем iз міліцією. За його словами, він був на той час у розшуку по «сфабрикованій» справі. Корицький сказав, що навіть дав Рибаку дві тисячі доларів для вирішення проблем. До речі, Рибак це заперечував.
І Корицький, і Рибак стверджували, що не знали, що «комерсант» і хазяїн телекомпанії Александров насправді є журналістом. Також вони стверджували, що не бачили передач Александрова й нічого не знають про їхню тематику.
Коли прокурор запитав, хто придумав однакові свідчення виконавців вбивства, Дмитро Рибак відповів, що це придумали ті, хто «вигадав Вередюка».
Олександр Рибак також заявив, що не вбивав Александрова й не давав нікому вказівок це робити, тому що передачі «ТОРу» не становили загрози його бізнесу, бо після них не було ніяких перевірок контролюючими органами. До того ж, Олександр Рибак звинуватив слідчого Каліфіцького в тому, що той нібито пропонував йому домовитися й оприлюднити одну з трьох версій викриття псевдозамовників вбивства Александрова, в кожній iз яких фігурували кримінальні авторитети.
НОВА ВЕРСІЯ
У останній день засідання свідчення вдови журналіста Людмили Александрової перекреслили версію обвинувачуваних про те, що вони лише лякали журналіста. «У той день о 8.45 ми отримали інформацію, що Ігоря в тяжкому стані відвезли до лікарні. О 9.00 ми були вже там, — заявила пані Людмила. — Вийшов знайомий лікар і сказав: «Надії нема, не буду тебе обманювати... Його не залякували, його вбивали».
Після того один iз обвинувачених, колишній працівник міліції Костянтин Яворовський, раптом вирішив звернутися до пані Людмили з важливою, на його думку, інформацією, хоча суд не планував його допитувати. Він заявив, що саме Олександр Рибак замовив і організував убивство Ігоря Александрова, щоб підставити народного депутата й бізнесмена Олександра Ліщинського, у якого була кількарічна судова тяганина з журналістом по справі за наклеп, а з Рибаком — серйозні бізнесові суперечки. Другим мотивом Костянтин Яворовський назвав те, що Олександр Рибак хотів прибрати самого Яворовського. Оскільки, за його словами, він якраз за три місяці до смерті Александрова вийшов iз тюрми і «Рибак хотів позбавитися його як конкурента у кримінальному бізнесі регіону». І третім, на його думку, мотивом могло стати те, що Рибак розраховував, що після смерті Ігоря Александрова «перелякана та скривавлена телекомпанія «ТОР» легко перейде в його руки».
Крім того, Людмила Александрова підтвердила той факт, що незадовго до своєї смерті Ігор Александров написав заяву про звільнення за власним бажанням, оскільки перед тим контрольний пакет акцій телекомпанії «ТОР» придбав Олександр Ліщинський і «він не міг працювати під керівництвом такої людини». Після цього, за словами вдови, журналіст забрав iз телекомпанії всі записи своїх передач, а вже після його вбивства ці касети забрали слідчі. Невідомо, де перебувають ці матеріали — їх немає у переліку речових доказів справи.
Протягом усіх трьох днів була дуже помітна байдужість адвокатів звинувачуваних, які дозволяли собі під час засідання навіть виходити покурити. Взагалі, в кулуарних розмовах журналістів було висловлено думку: складається враження, що цю справу хочуть швидше закрити до роковин загибелі Ігоря Александрова — нагадаємо, він помер 7 липня 2001 року, не прийшовши до свідомості.
До речі, це вже третя гучна справа, яка розглядається в Луганську, незважаючи на те, що Луганськ не має жодного відношення до неї. Перші дві — справа Фельдмана та справа про вбивство Гетьмана й Щербаня. Чи є цій систематичності якесь загальне пояснення, й чи можна це назвати випадковістю, поки що не може сказати ніхто.
Слухання по справі вбивства Ігоря Александрова відновляться у Луганському апеляційному суді 14 червня о 10 годині ранку.
