«Некомфортна» література

Учора свою частку отримали 10 бібліотек столиці. Таку акцію Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору присвятив 80-м роковинам трагедії. Наразі тематичні збірки отримали бібліотеки по всіх регіонах країни, усього розіслано понад тисячу видань.

«Кожного року історія по-іншому висвітлюється, відкривають нові архіви, тому нові видання дуже потрібні нашому користувачу. Особливо молодим науковцям, які готують наукові роботи на цю тему, — додає головний бібліотекар відділу обслуговування користувачів Національної парламентської бібліотеки Оксана КРУЛІКОВСЬКА.

Із восьми книжок — три, написані іноземцями: «Великий терор» та «Жнива скорботи» Роберта Конквеста і «Красный апокалипсис» Дмитра Гойченка. Як коментує філософ і письменник, учасник Громадського комітету Євген Сверстюк, іноземні автори взялися за цю тему, бо правда для них — це атмосфера їхнього духовного життя. «Вибухову інформацію світові розповіли Джеймс Мейс (автор «Дня», у бібліотеці газети вийшли дві книжки його творів — «День і вічність Джеймса Мейса» та «Ваші мертві вибрали мене», а також одна із «захалявних» книжечок у серії «Підривна література». — Ред.) і Роберт Конквест. «Жнива скорботи» — це фактично головна книжка про історію України ХХ століття, написана авторитетним західним дослідником. Уперше вона вийшла англійською мовою 1986 року. Я пригадую, як до нас в Україну приїжджала компанія Бі-Бі-Сі, вони вийшли на мене, щоб я возив їх по селах, де ще були свідки голоду. Вони хотіли зняти про це фільм і підживити інформацію з книжки живими свідченнями. Це було ще при радянській владі, і то було як зелене світло, але скрізь ще стояли старі шлагбауми. Ці журналісти мали із собою книжку Роберта Конквеста. Ця книжка уже грала свою роль на Заході, а  у нас ще поняття про неї не мали, бо вона була недоступною. Я сам уперше її прочитав лише у 1990 році».

Книжка Дмитра Гойченка «Красный апокалипсис» — це збірка мемуарів людини, що пережила особисто всі жахіття 30-х років. Рукописи автора уперше були знайдені 20 років тому в емігрантському архіві Сан-Франциско. В Україні книжку підготувало видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Видавцям довелося піти на дві поступки: видати дорослу книгу, адже спеціалізація видавництва — це дитяча література, і відмовитися від перекладу. «Євген Сверстюк просив нас не перекладати книжку з російської на українську мову, і цього дійсно не можна було робити, бо по книжці видно, як ламали душу, тіло і мову автора, — каже видавець Іван Малкович. — Ми довго не могли з’ясувати, яким іменем підписувати книгу, адже зібрані у ній мемуари значилися під різними псевдонімами, справжнього прізвища автора ми не розкрили і до сьогодні, Гойченко — це лише наше припущення. Зараз книга розходиться між людьми, ми видали вже три наклади по півтори тисячі примірників. Хоча українці все ще бояться таке читати, адже ця тема не дуже  комфортна».

На думку Євгена Сверстюка, таку літературу слід читати усім українцям без винятку, адже це своєрідна робота над національною пам’яттю та свідомістю.