Ні на хвилину не можна залишити країну

З важким серцем йшов я у відпустку. Що не кажіть, а залишити країну на цілих три тижні — це вам не халам-балам. «Їдь! — умовляли колеги. — Адже й Президент, і прем'єр на посту! Ну, що такого страшного може трапитися за цей час?»

І я поїхав...

«Все гаразд, — заспокоював я сам себе, підіймаючись на круті саянські гори, — Валерій Павлович на хазяйстві».

«Нічого, либонь, Леонід Данилович теж нині пильнує», — думав я в тривожну темну ніч біля багаття у сибірській тайзі, уявляючи м'яке світло, що пробивається крізь штори в кабінеті Президента по вулиці Банковій.

І що ж виявилося? Поки я, наче гірський козел, стрибав по горах, профукали нафтопродукти, і ціни на бензин злетіли вище від цих самих саянських гір. У той час, коли я милувався з пізнавальною метою красою озера Байкал, долар у обмінних пунктах подорожчав аж на тридцять копійок.

Та понад усе мене вразила звістка про швидке повернення до країни пана Рабиновича.

— Як же так, — стривожився я. — Адже ця людина, за даними СБУ, завдала непоправних збитків українській економіці і є ледь не головним ворогом українського народу!

— Що ти, що ти! — замахали на мене руками колеги. — Ніякий він, у світлі останніх відомостей, не ворог.

— А хто? — оторопів я.

— Старий, — сказали мені, — Ти за три тижні зовсім відстав від життя! Існує думка, що Вадим Рабинович — тепер найбільший друг українського народу, а дехто на самісінькій верхівці навіть вважає, що він і є той самий український народ.

— А як же СБУ? — боязко поцікавився я.

Але тут колеги зашипіли на мене, точнісінько як сибірські змії, а один для чогось накрив телефон подушкою.

Вирішивши плюнути на темну й заплутану історію з паном Рабиновичем (перед яким я про всяк випадок заздалегідь вибачаюся за всі ці нісенітниці, викликані моєю власною відсутністю в країні), я молодцювато запитав: «Ну, а як поживає наш всенародно в масштабах Києва обраний мер?»

— Тимчасово він нiбито не мер, — пригнічено відповіли мені.

— Мамо моя рідна! — зойкнув я. — Що ж у вас тут діється?

— А що ж ти все залишив і у відпустку пішов? — ображено відповіли мені. — От сиди тепер і розплутуй!

От сиджу й розплутую. Так мені й треба! У такий непевний час ні на хвилину не можна залишати країну!